Жіноче тіло у традиційній культурі українців. Ірина Ігнатенко
моїх цілі жнива бува чисто. Так само буває і у великий мороз»[165]. Імовірно, таке вірування виникло через уявлення про місячні як ознаку, притаманну лише «нечистим» жінкам, а «чистими» вважалися малі дівчатка, незаймані дівчата та старі жінки.
Між тим заміжні жінки не приховували свого стану й досить часто ходили з плямами на сорочці[166]. Цей факт широко підтверджується і сучасними інформаторами: «Ще й моя мати, як ходила, то я дівилася, шо вона, де врєзалас?! Оце ходить, а штанов не було, а та сорочка заляпана, а я знаю, так як заре, побачила, та й думаю: «Ото мати шось урізала, в кров’є, ногу врєзала чи стегно». – А не соромились, так ходить? Тож видно! – Нє, текло, куди бачило»[167]; «Так і ходили. В полотняній сорочці. (А не соромились?) Господь його знає! Як була така житка. Таке врем’я було»[168]; «Да, ото так і ходили без трусов, без нічого, не було трусов, ото сорочечку зашпилиш, так щоб воно не капало кругом. Протікає, ходили такі задрипані. Зараз, бачите, всякі є, а тоді якось і не було, шмаття якесь подложеш і всьо»[169]; «Колись не окуратно було – тепер окуратнєй. І з за`аду, і з переду захвойдана сорочка… До це добре, як ти в сподніце, а буває – як не в сподніце, да сяде да промокне. Але колись, як іде, да це їй залило сорочку, дак подніме [сподніцу] і – гоп! [Піднімала спідницю і так сідала]»[170]; «Колі же ж бабі носілі штани? – в помінє не було! Да, на сорочці все! Хіба ж носілі отакіє сорочкі? Нє! Полотняну таку, шо й нє гнєтся. Так йона шо, – йона ж дубляна. А то – сорочкою тією пудтєрєтся да й усьо. Оце так – усє так хаділі»[171].
Натомість дівчата все ж таки намагалися не афішувати свого стану, тому на час місячних перебували вдома: «Дєвка не йде гулять. А як же вона пойде, шо вона може там сєсті, а тутейка замарає – тут і хлопци, а тут і женіх… А-о-о! Шоб хлопец і не побачив. Цього вже нє – вже вона дома. Даже, думають: «А чого ти, там – чи Галя, чи Мар’я, чи Степо, чи Горпино, чи Марино, чого ти не приходила?» – «Ой, не питай – мєнє не можна було». – «А чого?» – «У мене рубашне було». Шо вже було – то було. Оце вже як немає которой – це вже знать, шо вона засрана вже і дома сидить»[172].
Хоча місячні і вважалися «нечистим ділом», люди розуміли, що це нормальний вияв жіночої фізіології, а їх затримка викликала занепокоєння: «Яке ото воно не гарне діло ті «цигани», а лишенько і без їх. Кажуть, і це воно таки так і є, що і жить не буде довго отака людина, що нема їх у неї. Така вже стать природня у жінок, що без них і життя не вірне»[173]. «Кажуть також, що без їх та дїтей не мали-б жінки і миру хрещеного-б не стало. Бо то-ж запримітили усї, що немає цих циган, то й життя доброго немає і дитини не буде. А чого воно, так нїхто не скаже»[174].
За спостереженнями лікаря С. Верхратського, якщо після шістнадцяти років у дівчини ще не було місячних, це викликало занепокоєння близьких, адже відсутність менструацій могла означати захворювання
Кабакова Г. И. Антропология женского тела в славянской традиции. – С. 194.
Спр. Колодюк-1. Матеріали, записані в с. Бовсуни Лугинського р-ну Житомирської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Лугини-2005: Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Лугинського району Житомирської області (листопад 2005 р.). – Арк. 8.
Спр. Колодюк-5. Матеріали, записані в с. Червона Волока Лугинського р-ну Житомирської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Лугини-2005. – Арк. 13.
Спр. Колодюк-8. Матеріали, записані в с. Млини Овруцького р-ну Житомирської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Лугини-2005. – Арк. 34.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 43.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 106.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 43.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 75.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 77.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 74–75.