Хорор у морзі: нечиста сила в судово-медичному відношенні. Олена Федорова
на Демча Орест.
– Ну, коли ти не один?
– А-а-а! Так, в принципі, ніякого і не було.
– Непорядок! Давай так: якщо входити не можна – на ручку дверей вішаєш… – Демч обвів очима холостяцьку кімнату і побачив ремінь, що висів на дверцятах шафи.
– Ось, вішаєш ремінь. Лади?
– Лади.
Орест відчув, що з цього моменту життя стає веселішим, ніж раніше. Так, цей експерт – не те, що старий сусід-зануда по кімнаті! Дивно, як той ще знайшов собі дружину! Напевно, таку ж.
З наступних вихідних, Олександр почав активно вливатися в громадське та інше життя Т-ського. Щоправда, з прогулянкою по місту їм не зовсім пощастило тому, що в парку вони одразу натрапили на Баську, яка радо приєдналася до них, і почала розписувати красоти рідного міста, ніби Орест про них і до цього не знав!
Демчин глянув на розчароване обличчя колеги, який розкатав губу, думаючи, що вони моментально «склеять» місцевих красунь, і зрозумів, що від лаборантки вони не відбудуться, та розреготався.
– Це Ви чого? – насторожено запитало юне дарування експертизи.
– Так це ми про своє, про хлопчаче, – заспокоїв її начальник.
– Пропоную сходити в кіно, – знайшов, нарешті, Дамоклеве рішення Саня, і потягнув супутників до Будинку культури.
Чесно кажучи, вони і з малою Баською відмінно провели час. Погуляли.
Насміялися в кіно і після нього до упаду. Потім, провели її додому, здали під бабусин контроль, і більше вже не захотіли ніяких нових «подвигів».
Пішли в гуртожиток.
Але цілі у них, загалом, не збіглися. Хоча, швидше за все, збігалися, але навпаки. Можливо, вона теж шукала, з ким би познайомитися. Але знайомитися зі знайомими – було проти правил у Демча. Тому, в неділю вони вирішили повторити похід в місто зі своєю первинною метою.
Моргівські байки
Отже, в неділю вони знову вибралися в місто, і тепер уже натрапили на Гошу. Дивуючись, наскільки ж маленьке, по суті, містечко, вони ледве відчепилися від лаборанта, погуляли на набережній, познайомилися з двома довгоногими дівчатами Аллою і Лерою, і пішли в кафешку. Там вони не поспішаючи спустошили пляшку молдавського вина і продовжили спілкування в чудовому настрої. Справа дещо ускладнювалась тим, що дівчата дуже захотіли дізнатися, ким працюють «такі цікаві хлопці» і почали їх, прямо по-ментовські «колоти». Орест хотів спочатку похизуватися своєю професією, але Демч застережливо стиснув йому лікоть. Вони тепер – відомі в місті люди. Невідомо, що собою представляють ці ціпоньки. А якщо вони – представники найдавнішої професії? Якась особлива «солодкість» дівчат допускала в Олександра появу таких думок. Не можна було допустити, щоб про них поповзла слава, що вони злягаються з б… ми. Тому, наші молоді люди вирішили тримати інтригу.
– А ось не скажемо. Єдине: можемо відмітити, що ми – представники дуже страшної професії!
– А ми – теж! – засміялися дружно у відповідь дівчата і весело перезирнулися.
– Цікаво!
Колеги вирішили злегка провчити підпитих і нахабних дівчат. Чому не порозважатися особливим чином?
– Ми