Книга радості: вічне щастя в мінливому світі. Дуглас Абрамс
країни. Країна – це не просто країна, я маю на увазі її як частину тебе. Ти становиш таку її частину, яку важко описати іншим. Далай-лама має повне право бути буркотуном.
Далай-лама попросив Джінпу перекласти слово sourpuss.[3] Архієпископ вирішив сам його пояснити:
– Це коли в тебе такий вираз обличчя.
Він вказував на кумедну міміку і стиснуті губи Далай-лами – і справді трохи скидалося на те, що він скуштував лимон.
– Такий як зараз, саме такий. Ти схожий на справжнього буркотуна.
Далай-лама все ще намагався зрозуміти зв’язок між словами sour і puss, а Джінпа і далі йому перекладав.
– А потім ти усміхаєшся, і твоє обличчя сяє. Це пов’язано з тим, що ти великою мірою змінив без заперечний негатив. Ти перетворив його на добро. Оскільки, знову ж таки, ти не сказав: «Як же я можу бути щасливим'?» Ти не говорив цього. Ти сказав: «Як я можу сприяти поширенню співчуття і любові ?» І люди в усьому світі, навіть якщо вони не розуміють твоєї англійської, приходять і заповнюють стадіони. Я справді не заздрю. Я значно краще розмовляю англійською, ніж ти, але почути мене приходить менше людей. І знаєш що? Я не думаю, що вони приходять слухати тебе. Можливо, частково і для цього. Вони приходять тому, що ти щось уособлюєш, і вони це відчувають, адже деякі з твоїх ідей можна назвати очевидними. Але річ не в словах. Справа в духові, закладеному в ці слова. Річ у тім, що ти сідаєш і кажеш людям, що страждання, розчарування не визначають нас. Річ у тім, що ми можемо використовувати ці на позір негативні речі задля позитивного ефекту. І я сподіваюся, що ми можемо передати Божим дітям, як сильно їх люблять. Наскільки цінні вони цьому Богові. Навіть зневажений біженець, чиє ім’я ніхто й не згадає. Я часто дивлюсь на фотографії людей, які втікають від насильства, а його зараз так багато. Подивіться на дітей. Я кажу, що Бог плаче, тому що Він не хотів, щоб ми так жили. Утім, знову ж таки, навіть за цих обставин є люди, які приїжджають з інших частин світу, щоб допомогти, чимось зарадити. І Бог починає всміхатися крізь сльози. І коли Бог бачить тебе і чує, як ти намагаєшся допомогти Божим дітям, він усміхається.
Обличчя архієпископа розпливлося в усміху, і він прошепотів слово «усміхається» так, наче це було священне ім’я Бога.
– Він хоче поставити ще одне запитання, – сказав архієпископ, помітивши, що я нахилився вперед.
Було дивовижно чути настільки глибокі роздуми про радість і страждання, але в такому темпі ми не змогли б поставити навіть десяту частину запитань.
Далай-лама поплескав архієпископа по руці і сказав:
– У нас є кілька днів, тому це не проблема. Якщо наше інтерв’ю триватиме лише тридцять хвилин або одну годину, нам доведеться скоротити відповіді.
– Ти мусиш скоротити відповіді, – сказав архієпископ, – я відповідаю стисло.
– Спочатку випиймо чаю, а потім і я відповідатиму стисло.
Краси не буває без страждань
– Архієпископе, ви говорили про те, як Далай-лама переживав