Це я, званий Чемерисом…. Валентин Чемерис
Капустянський (с. Жовтневе) (1894–1939) – автор багатьох літературно-критичних праць про творчість С. Васильченка, Г. Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Панча, П. Тичини та інших, репресований за тоталітарних часів і знищений;
• Микола Корж (с. Оболонь) (1919–1985) – автор понад 200 праць краєзнавчої спрямованості;
• Іван Кравченко (с. Біляки) – автор книги дотепних народних оповідань, билиць і жартів «Спіймав батько зайця»;
• Леонід Павленко (селище Семенівка) – автор книги повістей, легенд, оповідань «Біла лілея»;
• Федір Рома (1918–1986) (с. Очеретувате) – автор книги «Мужніла молодість в боях»;
• Дем’ян Семенов, редактор районки в 1934–1936 рр., загинув у 1944 році, автор збірок оповідань «Гнів народу», повістей «Вызов брошен», «Пласти в огні» та нарисів;
• Петро Шевченко (с. Очеретувате) – автор спогадів про минуле;
• Іван Гилюк (народився на Поділлі, закінчив семенівську середню школу) – поет, автор збірок «Освідчення», «Осяяння»;
• Володимир Гладкий (с. Оболонь) – член полтавської спілки літераторів, поет, автор багатьох поезій та поем;
• Олексій Дудник (с. Вербки) – автор багатьох поетичних збірок;
• Микола Ляпаненко (с. Карпиха) – автор багатьох поезій і пісень;
• Олександр Мещерський (1822–1913) – автор поезії про село Веселий Поділ;
• Анатолій Пахомов, член Національної спілки журналістів, автор поетичної збірки «Удари серця»;
• Діас Письмак (с. Федорівка) (1940–1999) – поет і прозаїк, за життя так і не видав жодної збірки;
• Григорій Соколовський (с. Богданівка) – військовий редактор, поет;
• Клавдія Теряник (с. Іванівка) – поетеса, авторка збірки «Любові ластівка червона»;
• Іван Чепурний (с. Оболонь) (1962–2002) – поет. Автор збірки віршів «Торкаю нервом білий світ»;
Василь Шугало, поет, автор збірки «Неопалима купина»; є в ній зокрема й така поезія, присвячена нашим малим полтавським батьківщинам:
Хтось, мов дівчину, кохає
Сонячні міста,
Хтось – за рідні гори має,
Може, й неспроста.
Тільки де б не був я, друзі,
На моїм віку –
Лину в радості і в тузі
Я – в Дем’янівку.
Тут земля полтавська славна,
Край труда й пісень.
Що не жінка – Ярославна,
Що юнак – Еней.
Золоті хліба за обрій,
Неба синь п’янка,
Слово щире, люди добрі –
Все Дем’янівка…
Тут згадується – і це зрозуміло, – поетова Дем’янівка, але таким же рідним, таким чудовим селом є для мене Заїчинці, як і для кожного його рідне село на нашій славній малій полтавській батьківщині. А решта… Решта не суть важливо. Гарно сказав Василь Шугало в одній із своїх поезій:
Найпершої істини будьмо свідомі
(До лиха оскому пісних ностальгій):
Не