«Колись русалки по землі ходили…» Жіночі образи української міфології. Юлия Буйских
сфери перейшли до приватної (т. зв. domestication of religion72) і при цьому в колгоспних селах квітнула віра в демонічних істот, магію та надприродні здібності сільських баб-повитух, шептух, знахарок і відьом, є наразі недостатньо вивченою і надзвичайно цікавою темою для окремого дослідження73. Крім того, за ранньої радянської доби (1920—1930-ті роки) великої популярності набули наративи про різноманітні дива (оновлення ікон та куполів церков, поява святих чи їхніх слідів у певних місцях, чудесні зцілення, кровоточивість хрестів та престолів у осквернених церквах тощо)74 та різні форми оніричного фольклору (сни, видіння, віщі сни)75, що були своєрідним механізмом психологічного захисту в умовах колективізації, репресій, голоду та воєн. Це засвідчує те, що форсовані процеси секуляризації та атеїзації не тільки не спричинили тотальної десакралізації світогляду населення terra sovieticus, а навіть збагатили його новими сюжетами та неформальними практиками переживання сакрального, які відбивали болючі й травматичні соціоекономічні зміни.
Серед загальних причин трансформаційних процесів у сільській культурі післявоєнного періоду фольклорист К. Чистов виділяв такі: відживання економічної й культурної замкнутості села; відчуження продукту, що виробляється, і споживання речей та цінностей, створених за межами первинної соціальної групи; зміна ціннісної орієнтації, спрямованість її у бік міста; зміна безпосереднього і контактного (face to face) типу трансмісії культури опосередкованим і надконтактним (школа, радіо, телебачення); масове промислове виробництво предметів матеріальної культури; інтенсивний розвиток способів матеріальної фіксації явищ духовної культури76. Отже, очевидно, що традиція змінювалася завжди, інкорпоруючи нові явища та видозмінюючи форми свого функціонування в культурі. Водночас, якщо ми говоримо про сучасний український сільський соціум, то багато з міфологічних текстів, які фіксуються нині, буквально вражають дослідників своїми сюжетами, адже вони мало відрізняються від своїх аналогів, записаних у другій половині XIX – на початку XX ст. Останнє дозволяє стверджувати, що саме завдяки «пластичності» усної традиції (за К. Чистовим) і її здатності адаптуватися до суспільних змін міфологічні уявлення виявляються стійкими77.
Говорячи про зміни у традиційних культурних практиках, не можу обійти увагою процес т. зв. «вторинної фольклоризації». На актуальність цього явища вказував і К. Чистов, визначивши його як «узагальнені вторинні культурні форми»78. І мова тут іде не так про «імпорт» із міської масової культури образів «прибульців», «екстрасенсів», «барабашки» тощо, як про пропагування сформованого в академічному (скоріше в навколоакадемічному) середовищі ідеалізованого образу «народної культури» та традиції. Причому це явище характерне для всього пострадянського простору79. Неодноразово
Детальніше про це див.: Dragadze T. The Domestication of Religion under Soviet Communism // Socialism: Ideals, Ideologies and Local Practice / C. Hann (ed.). – New York: Routledge, 1993. – P. 148—156.
Релігійному відродженню як наслідку атеїстичної політики більшовицької влади в Україні, зокрема, присвячена стаття американського історика Грегорі Фріза: Freeze Gregory L. Subversive Atheism: From Antireligious Campaign to Religious Revival in Ukraine in the 1920s // State Secularism and Lived Religion in Russia and Ukraine / Ed. Catherine Wanner. – New York and Washington DC: Oxford University Press and Woodrow Wilson Center, 2012. – P. 27—62.
Найвідомішими випадками подібних див, що спровокували потужні релігійні рухи, стали явища «Калинівського Чуда» та «Йосафатової Долини», відомості про які можна знайти у працях: Пчілка О. Українські народні легенди останнього часу // ЕВ. – К., 1925. – Кн. 1. – С. 41—49; Дмитрук Н. Про чудеса на Україні року 1923-го // ЕВ. – К., 1925. – Кн. 1. – С. 50—61; Кирчів Р. Двадцяте століття в українському фольклорі. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2010. – С. 150—153; Дяків В. «Фольклор чудес» у підрадянській Україні 1920-х років. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2008. – 256 с. Про концепт «чуда» та «кари Божої» в усній традиції (пост)радянського українського села див. детальніше: Буйских Ю. «Кара Божья» и «Чудо Господнее» в рассказах об осквернении святынь в текстах современной украинской крестьянской традиции // Acta Baltico-Slawica. – Num. 38, SOW. – Warszawa. – 2014. – S. 263—278.
Детальніше про це див.: Анцибор Д. В. Парадигма оніричного фольклору: Автореф. дис. … к. філол. наук / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2015 – 22 с.; Шевчук Т., Ставицька Я. Українська усна снотлумачна традиція початку XX ст. (розвідки та тексти). – К.: Дуліби, 2017. – 223 с.
Чистов К. В. Народные традиции и фольклор. Очерки теории. – Л.: Наука. Ленинградское отделение, 1986. – С. 124.
Складаю подяку Олесі Бріциній за те, що вона свого часу звернула на це мою увагу.
Чистов К. В. Народные традиции и фольклор… – С. 53—54.
Про це, зокрема, можуть свідчити дослідження С. Штиркова у Росії: Штырков С. А. Предания об иноземном нашествии: крестьянский нарратив и мифология ландшафта (на материалах Северо-Восточной Новгородчины). – СПб.: Рос. акад наук; Музей антропологии и этнографии им. Петра Великого (Кунсткамера); Наука, 2012. – С. 33—38.