Данило Галицький. Мария Згурская
Роман запропонував зробити структуру управління руськими землями більш прозорою та мобільною, що мало б позитивно позначитися на обороноздатності Русі. Для людини нашого часу цей проект здається простим та логічним, проте в жорстоку епоху раннього Середньовіччя пропозиція зробити найвищу посаду в державі виборною була ідеєю новаторською. Весь проект Романа був спрямований на посилення централізації. Він пропонував відмовитися від нескінченного дроблення земель на користь майорату (коли спадкоємцем всіх земель ставав би старший син), оскільки руська традиція поділу земель між усіма синами призвела до виникнення великої кількості карликових князівств, що не становили якоїсь значної політичної чи військової сили і не могли себе захистити в разі інтервенції. Введення майорату незабаром призвело б до появи окремих великих постатей, адже завдяки династичним шлюбам основна частина земель зосереджувалася б у руках кількох людей.
Але, як і варто було очікувати, цей проект зустріли вороже – великі князі зійшлися на тому, що «такого зроду-віку не було». Такий вердикт був закономірним. Якщо цей проект існував (частина істориків все ж сумнівається в автентичності «Доброго порядку»), то Роман як державний діяч дуже випередив свій час. І все-таки Роман не зміг би об’єднати руські землі, навіть якщо б і не загинув у 1205 році в поході проти Лешка Білого, з яким він воював за Люблінську землю. Ця військова кампанія стала для Романа останньою: від’їхавши від свого табору на чолі невеликого загону, він потрапив у засідку і був убитий. Деякі історики вважають, що у нього були й амбіційніші плани. Авторитетний знавець цього періоду В. Пашуто припустив, що Роман Мстиславич хотів поборотися за корону німецького імператора. Тому він і вступив у європейську династичну війну, підтримавши Гогенштауфенів проти Вельфів, і пішов війною на союзника Вельфів Лешка, розраховуючи в результаті отримати Саксонію. У французьких літописах Альберіка є розповідь про те, як Роман з дружиною приїхав на переговори з Лешком та Конрадом і був підло вбитий. Щоб б там не сталося, в 1205 році Роман загинув. Цитуємо далі південноруський літопис: «Галичани взяли свого мертвого князя і віднесли його в Галич і поклали в церкві Святої Богородиці». З цього можна зробити висновок, що Роман похований в Галичі.
Після смерті князя залишилися два спадкоємця – Данило чотирьох років від народження та дворічний Василько. Ці хлопчики не були онуками підкореного Романом Рюрика, а синами його другої дружини Анни. Взагалі, особа ця загадкова, у всякому разі літописці не називають мати Данила та Василька на ім’я, а величають її «Романовою княгинею» або просто «Романовою». Чому? Можливо, тому, що її походження бажало бути кращим. Її старший син Данило народився в 1201 році, а датою укладення її шлюбу з Романом називають 1197 рік. Та чи так це? Можливо, Роман розлучився пізніше, а свого первістка нагуляв, ще перебуваючи у шлюбі з бездітною Предславою. У цьому випадку набуває ваги припущення знавця історії Галицько-Волинської