Шлюбний договір. Мишель Ричмонд
сервіз, приготував вечерю з чотирьох страв, накрив стіл і запалив свічки. Ми жили разом уже більше двох років, але мені хотілося, щоб подружнє життя відчувалося якось по-іншому.
Я приготував печеню з картоплею за рецептом, який знайшов в інтернеті. Вийшла жахлива бура маса. Треба віддати належне Еліс: вона з’їла все, що було на тарілці, та ще й похвалила. Незважаючи на мініатюрність – навіть у туфлях на височенних підборах зріст Еліс не вище за середній, – вона любить попоїсти. І мені це завжди подобалося. На щастя, бісквіт із шоколадною глазур’ю врятував становище. На наступний вечір я випробував інший рецепт сімейної вечері. Цього разу вийшло краще.
– Я дуже стараюся? – запитав я.
– Мене розгодувати? Можливо, – відповіла Еліс, крутячи курячу ніжку в картопляному пюре.
А потім усе повернулося до звичної колії. Ми замовляли піцу з ковбасою або що-небудь іще з доставкою додому та їли перед телевізором. Якось одного разу, коли ми залпом оглядали сезон серіалу «Чи є життя після дитсадка», телефон Еліс пискнув повідомленням.
– Від Фіннеґана, – сказала вона.
– Що пише?
Еліс зачитала есемеску вголос:
– Дякую за те, що запросили нас з Фіоною на своє свято. Ніщо так не надихає, як прекрасні молодята і гучні весілля. Для нас було честю розділити з вами такий особливий день.
– Що ж, приємно.
– Ми з Фіоною нібито побачили самих себе двадцять років тому. Вона каже, що майбутнього року ви маєте неодмінно приїхати до нас у гості в Ірландію.
– Ого! – сказав я. – Схоже, і справді подружитися хочуть.
– Ну і нарешті про подарунок,– продовжувала читати Еліс. – Нам з Фіоною теж подарували «Договір» на весілля. Подарунок залишили у нас на ґанку дощового ранку понеділка. І тільки через два тижні ми дізналися, що він від мого викладача музики – поважного пана з Белфаста, що вчив мене грати на гітарі в дитинстві.
– Передарували?– здивувався я.
– Навряд чи, – відповіла Еліс.
Вона продовжила читати:
– Цей подарунок виявився найкращим з усіх, що ми з Фіоною тоді отримали, і, якщо чесно, єдиним, який я взагалі пам’ятаю. За ці роки ми подарували «Договір» ще кільком парам. Правда, він не для всіх, але я вже встиг трохи познайомитися з вами та Джейком і відчуваю, що вам він підійде. Можна поставити вам кілька питань?
Еліс швидко надрукувала:
– Так.
І поглянула на телефон.
Він знову пілікнув.
– Вибачте за безтактовність, але чи хотіли б ви, аби ваш шлюб тривав усе життя: так чи ні? Відповідати потрібно гранично чесно.
Еліс подивилася на мене і після секундного вагання відповіла:
– Так.
Знову повідомлення.
Вигляд у Еліс був украй заінтригований, немовби Фіннеґан вів її темною вулицею.
– Чи згодні ви з твердженням, що шлюб – це не тільки радість, але іноді і смуток, що в сімейному житті бувають як світлі, так і темні смуги?
– Звичайно.
Знову