Життя Марлен Дітріх. Том 2. Мария Рива
Покваптеся, дуже скоро буде гонг до сніданку.
Моя хазяйка була викапаним зразком британської леді: граційна, тендітна, ніби народжена для життя в маєтку. Її чоловік – дещо молодша версія Чарлза Обрі Сміта зі значним домішком Майкла Редгрейва[17], сидів у величному кріслі з високою спинкою та з дивовижною швидкістю плів на п’яти спицях шкарпетки. Він зробився професіоналом у цій шанобливій справі, коли повертав чуттєвість та рухливість пальцям рук після поранення на війні. Я досі уявляю його так яскраво, ніби він поруч: цей джентльмен із елегантною недбалістю сидить у класичному британському кріслі, цокає спицями і майже не дивиться на шкарпетку, яку плете,– цей спогад є одним з моїх найцінніших. Їхня донька була дуже терпляча до мене, і не її провина в тому, що я почувалася відщепенкою у світі, до якого так прагнула.
Ми їздили в запряжених кіньми санях до розкішних сусідніх маєтків на святкові бали. Там нам видавали справжні бальні картки, в які сери, лорди та віконти з Ітона та Харроу люб’язно заносили свої визначні імена. Різдвяним ранком я прокинулася від того, що мої ноги зачепили щось у ногах мого гарного ліжка. Це була наволочка, доверху повна подаруків у яскравих обгортках, і попереду був неймовірний різдвяний вечір – з гостями в шотландських кілтах у червону, зелену та блакитну клітинку та туфлях зі срібними пряжками. Усі сиділи за бенкетним столом у бальній залі нашого будинку, а навколо накритого столу марширували волинщики в парадних шотландках, видуваючи зі своїх інструментів пронизливі мелодії – на знак вітання Нового року!
Ніхто й ніколи ще не дарував безпритульній дитині такого бездоганного Різдва. Те святкування допомогло мені дізнатися, яким радісним може бути це свято і як весело його можна провести. Відтоді варто мені почути волинку – і я знову бачу той гостинний будинок, відчуваю його тепло та безпеку і знов подумки дякую тим добрим, хоча й майже незнайомим людям за те, що дозволили мені долучитися до їхніх сімейних традицій.
Я повернулася до школи, але мамині дзвінки продовжували відволікати мене від усіх тих справ, на яких я мала або намагалася зосередитися. Вона мусила навідати якусь прем’єру, і наразі їй було просто необхідно розповісти мені про неї, і саме зараз! Вона навіть не надала мені можливості подякувати їй за подаровані канікули в Англії.
– Серденько, ти тільки послухай! У це просто неможливо повірити! Мені довелося поїхати на це шоу. Сліпучі прожектори, фанати, червона доріжка, усі вбрані за останньою модою від найвідоміших дизайнерів, радіоінтерв’ю – немов на справжній великій кінопрем’єрі. Я на вигляд була як справжня зірка: вдягла хутра, зробила зачіску, навіть начепила смарагди! Хоча замість гарного білого шифона довелося вдягти іншу сукню – без тебе я не спромоглася підняти груди… І знаєш, заради чого влаштували цей модний гармидер? Заради стрибаючих кроликів! Навіть ти вже надто доросла для такого видовища! Але все одно шкода, що тебе там не було,– варто було почути вереск натовпу, коли ми вийшли з машини! Отрута я для касових
Британський актор, режисер та письменник середини ХХ ст.