Секретна інформація. Карен Кливленд
– Привіт, хлопче!
Люк зводить на нього очі й розпливається в усмішці. Я бачу щілину в тому місці, де він утратив свій перший зуб. Я пропустила цю подію через роботу. Мене не було поряд, коли Метт поклав зуб йому під подушку.
– Привіт, тату. Пограємо в м’яча?
– Зачекай трохи. Мені треба поговорити з мамою. Ти вже почав працювати над своїм науковим проектом?
Хіба він працював над науковим проектом?
– Так, – відповідає Люк. Наступної миті він позирає на мене, ніби згадавши, що я тут.
– Скажи мені правду, – прошу я. Моя інтонація здається більш різкою, ніж мені б хотілося. Я зустрічаюсь поглядом із Меттом і бачу, що він здіймає брови. Проте утримується від коментарів.
– Я думав про науковий проект, – долинає шепіт Люка.
Метт підходить ближче й спирається об стіл.
– Лікар Містраті дуже задоволена прогресом. Результати ехокардіографії та електрокардіографії виявилися хорошими. За три місяці вона чекає нас на прийомі.
Я знову притискаю до себе Калеба. Нарешті ми почули добрі новини. Метт виймає харчі з торби. Галон молока. Куряча грудка, пакет заморожених овочів. Печиво з пекарні – саме той сорт, який я завжди просила його не купувати, оскільки ми можемо спекти його за значно меншу ціну. Він щось наспівує собі під ніс. Незнайома мелодія. Метт щасливий. Він завжди співає, коли почувається щасливим.
Він нахиляється, виймає каструлю і пательню з нижньої шухляди, ставить їх на плиту. Я цілую Калеба, пильно спостерігаючи за моїм чоловіком. Як йому все вдається? Як він примудряється робити стільки справ одночасно?
Я відвертаюсь від нього й дивлюсь на Еллу, яка повернулась на канапу.
– Усе гаразд, сонечко?
– Так, мамо.
Я чую, як Метт зупиняється, застигає на місці.
– Мамо? – тихо перепитує він.
Озирнувшись, я бачу його засмучене обличчя. Я знизую плечима. Певна, що він прочитав по моїх очах, що я ображена.
– Такий уже сьогодні день.
Він відставляє вбік пачку рису й стискає мене в обіймах. Емоції, які я щосили стримувала, от-от хлинуть назовні. Я чую, як б’ється його серце, відчуваю його тепло. Мені кортить спитати: «Що сталося? Чому ти не розповів мені?»
Я знервовано ковтаю слину, вдихаю повітря й відходжу від нього.
– Тобі допомогти?
– Я все приготував.
Він розвертається до плити й поправляє конфорку. Потім тягнеться за пляшкою вина, що стоїть на металевій полиці у буфеті. Я спостерігаю за тим, як він відкорковує пляшку, виймає келих, обережно наповнює його до середини й передає мені.
– Випий трохи.
Ти навіть не уявляєш, наскільки мені це потрібно. Я ледь помітно усміхаюсь йому й роблю маленький ковток.
Я мию дітям руки, після чого саджаю близнюків на високі стільці на іншому кінці столу й міцно закріплюю ремені. Метт розкладає овочеве рагу по тарілках і ставить їх на стіл. Він жваво обговорює щось із Люком, а я удаю, ніби зацікавлено слухаю їхню розмову. Але мої думки блукають далеко.