Убий мене нiжно. Никки Френч
що тобі полегшало. Ти запросив її кудись?
Клайв подивився обурено, але трохи хитро. Він послабив краватку.
– Звісно ні.
– Але ти точно хотів.
– Не можна просто взяти й отак запросити дівчину.
– Можна, – перебила Сильвія. – Вона тебе за лікоть тримала.
– І що? Це не має значення. Вона тримала мене за лікоть просто як фізіотерапевт, вона сама запропонувала допомогу, це нічого не означає, хіба ні?
– Не зовсім, – сказала Сильвія чинно. – Запроси її. Подзвони їй. Здається, вона душечка.
– Звісно, вона… приємна, але є дві проблеми. По-перше, ви це знаєте, я ще не відійшов після Крістін. По-друге, я так не можу. Мені потрібен привід.
– Ти знаєш, як її звати? – спитала я.
– Її звати Гейл. Гейл Стівенсон.
Я задумливо відпила «Криваву Мері».
– Подзвони їй.
Обличчям Клайва комічно промайнула паніка.
– Що я скажу?
– Неважливо, що ти скажеш. Якщо ти їй подобаєшся, а те, що вона тримала тебе за лікоть на вечірці, доводить, що так і є, тоді вона піде з тобою, що б ти там не говорив. Якщо не подобаєшся, вона не піде, що б ти там не говорив.
Клайв розгубився.
– Просто подзвони, – сказала я. – Скажи «Я власник ліктя, який ви лікували вчора на такій-то вечірці, чи не хочете прогулятися зі мною?». Це може очарувати її.
Клайв здавався спантеличеним.
– Отак просто?
– Саме так.
– А куди її запросити?
Я розсміялася.
– Чого ти хочеш від мене? Щоб я вам ще й з кімнатою влаштувала?
Я пішла взяти ще випити. Коли я повернулась, Сильвія драматично палила і щось розповідала. Я втомилася і слухала її через слово. На іншому кінці столу (я не впевнена, бо чула лише уривки) Клайв розповідав Джулії про таємні символи, заховані в малюнку на пачці «Мальборо». Цікаво, він просто п’яний чи божевільний? Я повільно допивала свою випивку, спостерігаючи, як розмивається зображення. Це була частина компанії, групи людей, які – більшість з яких – зустрілися ще в коледжі і лишилися разом, вони приглядають одне за одним, відпочивають. Вони для мене більше ніж сім’я.
Коли я повернулась додому, Джейк відчинив двері в той момент, коли я встромила ключ у замок. Він уже перевдягнувся в клітчату сорочку і джинси.
– Я думала, ти будеш пізніше, – сказала я.
– Усе вирішилось швидко, – сказав він. – Я тобі вечерю готую.
Я подивилась на стіл. Там були пакети. Курка в спеціях. Тарамасалата Хліб-піта[7]. Маленький пудинг. Пачка вершків. Пляшка вина. Відеокасета. Я поцілувала його.
– Мікрохвильовка, телевізор і ти, – сказала я. – Чудово.
– А потім я буду любити тебе всю ніч.
– Що? Знову? Ти хтивий!
Глава 2
Наступного ранку людей в метро було більше, ніж зазвичай. Мені було спекотно під кількома шарами одягу, і я намагалася відволікти себе різними думками. Я хиталася разом з іншими в потязі, який гуркотів у темряві. Я думала про те, що треба підстригтися. Я можу записатися в обідню перерву. Я думала, чи достатньо вдома їжі на
Страва грецької кухні.