Суворість. Юрій Липа
ької Січі та студентської сотні отримав бойове хрещення.
У 1920 р. емігрував до Польщі. По закінченні медичного факультету Познаньського університету мешкав і лікарював у Варшаві, де здійснював також літературну, публіцистичну, видавничу й наукову діяльність. Брав активну участь у студентському корпораційному чорноморському русі. Був співзасновником Українського Чорноморського Інституту.
Восени 1943 р. д-р Липа виїхав з родиною на Яворівщину. Лікував селян і повстанців, проводив медичні курси для молоді, збирав досвід народної медицини, вивчав історію краю, читав лекції, писав художні й публіцистичні твори. З наближенням фронту категорично відмовився емігрувати на Захід. Залишився біля своїх хворих, серед свого народу, на своїй землі. 19 серпня 1944 р. був заарештований енкаведистами, підданий тортурам і розстріляний. Похований у с. Бунів.
Творча і наукова спадщина Ю. Липи налічує понад 360 творів і праць, серед яких вірші, поетичні переклади, драми, новели, літературознавчі есе, історичний роман, публіцистичні статті, підручники з медицини тощо.
Головною книгою свого життя Ю. Липа вважав «Призначення України» (1938), що була з’єднана його послідовниками з двома наступними – «Чорноморська доктрина» (1940) і «Розподіл Росії» (1941) у геополітичну «Всеукраїнську трилогію».
Бог і непримиримість
Ми – Нація, сузір’я міліонів,
Ми – серце воль, ми – буйна кузня сили,
Що розсипає блиски, що як громи-стріли,
І думці не догнать тих громів-перегонів, —
Ми – Нація, сузір’я міліонів!
Від нас, звиваючись, ростуть залізні руки,
Бескиди торсають, глухі лани зорали,
І дзвінко б’ють сусід у груди мідні, —
Ми – Нація! Злились усі хорали,
Ми – Нація! Усі – в один побідний!
Куди завзятих лиць полив’янії лави,
Куди женетеся під прапорами слави?
Ми – Нація! Ми килими колоній
Розкидали йдучи, верховодимі шалом.
Глухі в нас – шоломи. Мечі нам – як долоні.
Бог і Непримиримість! – Ми ж є Божим валом!
Святий Юрій
Націє, народжена з огня,
Націє, великая, молись, —
Яснозбройний Юрій, як колись,
Осідлав могутнього коня;
Мов лавина біла поплила,
Гуркіт скель ляка малі серця,
Розбігається отрутна мла
Від проміння дивного лиця;
Націє, народжена з огня,
Ось прийшов твій Юрій, мов воскрес,
Стримує могутнього коня,
Простягає руку до небес.
Тризуб
Всупереч Азії жаху і всупереч зимній Європі
Впертість, як кров, пливе в жилах людей цих
Міцних, тяжкостопих,
Світиться знаком Тризуба уся ця земля.
Горнами чорних воль розпаляється знак цей,
І все страшніший, величний, огненний, палаючий
Сходить над краєм, як дивна планета.
Навкруг
Юрби чужинців дрижать. Найстрашніше для них:
чи він стопить,
Чи перетопить в землі цій руду на метал?
І от поволі зростають міста, як хотіння, як гордість,
Поволі тужавіють села, з містами поєднані міццю,
Тяжке багатство й пишнота вбирають цей край.
Ось він зіп’явся у ритмі. Ось ідуть
І я чую їх кроки.
Вісь
Міг твій прадід розорювать плугом
І Південь, і Північ
В одну розпросторену ниву.
Міг твій прадід все змести вороже,
Загарбати і здвигнуть цю землю.
Ти можеш.
Можеш поставити вежі відважної влади,
Оком обняти границі
І станути віссю для них,
Для сусідів
Для світу.
Ти можеш.
Можеш і будеш.
Поглянь, як земля ця тужавіє криком.
Скиби землі як говорять
– Пануй!
Опануй!
Ми не хочем чужинців!
В нас є і сила,
І порив,
І вищість,
І злото безсмертності – Вісь!
Браття, ми – Вісь, ми – відвічність —
Все інше нікчемне
І сіре…
Суворість
Хто має суворі очі
І уста, затиснуті