Шлях королів. Брендон Сандерсон
батька, збираючись відрапортувати про перехід. Близько половини солдатів уже були на місці, але багато хто з почту все ще перебирався великим стаціонарним мостом на потрібний бік провалля. Над павільйоном майорів королівський прапор, а всередині вже встановили стійки з напоями та закусками. Позаду солдат ставив у козли чотири великостріли – глянцеві й грізні на вигляд. Поряд із кожним лежав сагайдак з товстими чорними дротиками.
– Гадаю, ви чудово проведете день на цих ловах, – сказав Башин Далінарові. – Очевидці кажуть, що ця тварюка здоровезна. Найбільша з усіх, що вам траплялося вполювати, Ваша Ясновельможносте.
– Покійний Ґавілар завжди мріяв здобути такий трофей, – з тугою в голосі промовив Далінар. – Він любив ходити на великопанцирників, але вполювати прірводемона не траплялося. Навіть дивно, що я тепер аж стільки їх перебив.
Удалині замукав чал, що тягав принаду.
– Вам треба цілити йому в ноги, Ваша Ясновельможносте, – повів далі Башин. Поради мисливцям перед полюванням були частиною його обов’язків, і він серйозно ставився до їхнього виконання. – Адже ви звикли бити прірводемонів іще в коконах. Не забувайте, які вони лихі, коли не заляльковуються. А такого велетня, як цей, треба відволікти, а відтак зайти з… – він раптом змовк, а тоді застогнав і тихо вилаявся. – А побий цю худобину грім! І що за дурень її дресирував?
Він дивився по той бік провалля, на інше плато. Адолін прослідкував за його поглядом. Крабоподібний чал, що тягав був принаду, тепер незграбно відповзав від розщелини – повільно, але рішуче. Погоничі кричали, біжучи йому навздогін.
– Вибачте, Ваша Ясновельможносте, – пробурмотів Башин. – Ця скотина цілий день таке витворяє.
Чал хрипко ревів. «Щось тут не те», – подумалось Адоліну.
– Ми можемо послати по іншого, – сказав Елгокар. – Навряд чи це займе аж так багато часу…
– Башине? – у голосі Далінара раптом забриніла тривога. – А хіба на кінці тієї мотузки не має бути принада?
Єгермейстер заціпенів. Мотузка, яку тягав за собою чал, була обірвана.
Щось темне – і приголомшливо величезне – вилазило з провалля на товстих хітинових ногах. Воно видиралося на плато – не на те, маленьке, де планувалося провести полювання, а на відведене для глядачів, де стояли Далінар та Адолін. Довкола було повно членів королівського почту, беззбройних гостей, писарок і неготових до бою солдатів.
– Ах, Геєно ж ти вогненна! – тільки й спромігся видобути Далінар.
13. Десять ударів серця
Я розумію, що ти, ймовірно, усе ще сердишся. Усвідомлювати це приємно. Як і властиве тобі незмінне здоров’я, твоє невдоволення мною я звик сприймати як даність. Гадаю, це одна з великих констант космеру.
Десять ударів серця.
Один.
Рівно стільки часу було потрібно, щоби прикликати Сколкозбройця. Якщо Далінарове серце аж вистрибувало з грудей, цей час скорочувався. Якщо билося спокійно – чекати