Немає виходу. Тэйлор Адамс
засипало снігом.
Дарбі просунула руку крізь ґрати і вирівняла антену, змінюючи висоту радіоперешкод.
– Усе ж краще, ніж Бінґ Кросбі.
– Хто такий Бінґ Кросбі? – запитав хлопець.
– Один із «Бітлз», – відповів старший чоловік.
– О.
Чомусь Дарбі вже почав подобатися старший чоловік, і вона жалкувала, що визвірилася на нього через Wi-Fi.
– Я в музиці не дуже тямлю, – визнав молодший хлопець.
– Це точно.
На великому столі Дарбі помітила колоду пошарпаних гральних карт. Вочевидь, техаський холдем12, за яким гаяли час два незнайомці, захоплені хуртовиною.
Із убиральні почувся звук змиву туалету.
«Троє незнайомців», – підсумувала вона.
Дарбі поклала свій мобільний до кишені джинсів, розуміючи, що обидва чоловіки досі дивляться на неї. Один попереду, інший – позаду.
– Мене звати Ед, – сказав старший.
– А я – Ешлі, – промовив молодший.
Дарбі не назвалася. Вона відштовхнула ліктем вхідні двері й вийшла на собачий холод надвір, засунувши руки до кишень куртки. Вона відпустила двері й, перш ніж ті зачинилися, почула, як старший чоловік питає хлопця: «Постривай. Тебе звати Ешлі? Якесь дівчаче ім’я».
Хлопець важко зітхнув.
– Це не лише дівчаче ім’я…
Двері зачинилися.
Зовнішній світ вкрила тінь. Сонця не було. Сніжинки, що падали з неба, виблискували помаранчевим у світлі єдиної лампи інформаційного центру, яка висіла над дверима у великому абажурі. Здавалося, Снігармагеддон на якусь мить стишився; у сутінках Дарбі бачила обриси вершин удалині. Круті кам’яні брили, напівоповиті деревами.
Вона підняла комірець куртки і здригнулася.
Група статуй, про які згадував молодший хлопець – Ешлі, – розташована в південній частині зони відпочинку, за флагштоком і зоною для пікніка. Біля з’їзду з шосе. Звідси вона ледве їх бачила. Лише обриси, напівпоховані в снігу.
– Гей.
Вона обернулася.
Знову Ешлі. Двері за ним зачинилися, і він попрямував по снігу до Дарбі, високо підіймаючи ноги.
– Там… там є певне місце, на яке треба стати. Тільки з нього мені вдалося спіймати сигнал, і це всього одна риска. Ти зможеш лише надіслати повідомлення.
– Мені все ж підходить.
Ешлі застебнувся.
– Я покажу тобі.
Вони пішли по його слідах, і Дарбі помітила, що вони були наполовину засипані кількома дюймами свіжого снігу. Вона здивувалася, але не стала запитувати, як давно він тут застряг.
Відійшовши на певну відстань від будівлі, вона також зрозуміла, що ця зона відпочинку розташована над прірвою. За дальньою стінкою (туалети) дерева вишикувались над крутим обривом. Дарбі не могла навіть чітко побачити, де саме земля обривалася, оскільки ковдра снігового покриву маскувала вертикальний крутосхил. Один невдалий крок міг стати фатальним. Флора тут була так само ворожою – потужні вітри вигадливо згинали дугласії тисолист
Різновид покеру.