Немає виходу. Тэйлор Адамс
чого стала – наприклад, дитина одного з присутніх, про яку досі не згадували, просто дрімала в задній частині фургона. Правдоподібно, чи не так? Таке стається постійно. Саме для цього й призначені зони відпочинку. Аби відпочивати.
Але це не пояснює кругового замка, який вона помітила. Або прутів, за які трималася рука. Або, якщо подумати, навмисно завішених рушником задніх вікон – аби приховати те, що відбувається всередині. Правильно?
Я занадто гостро реагую?
Можливо. Можливо ні. Її думки розбігалися, рівень кофеїну впав. Їй потрібна була клята кава.
Говорячи про занадто гостру реакцію: вона вже намагалася викликати службу 911 надворі. Сигналу не було. Вона зробила кілька спроб біля Кошмарних Діточок, на магічному місці, яке вказав їй Ешлі. Марно. Вона навіть намагалася надіслати есемес – згадала, як колись читала про те, що текстові файли займають частку необхідного діапазону частот і є найкращим способом викликати допомогу з мертвих зон стільникового покриття. Але це також не спрацювало:
Викрадення дитини сірий фургон номер VBH9045 Колорадське шосе № 7 зона відпочинку Ванапа пришліть поліцію.
Це есемес із позначкою НЕМОЖЛИВО ВІДПРАВИТИ досі було відкрите. Дарбі закрила його на випадок, якщо Тхорячий Писок загляне їй через плече.
Вона також намагалася відчинити задні двері фургона (що могло стати фатальною помилкою, якщо автівка була на сигналізації), але вони були зачинені. Звісно – чому б це їм бути не зачиненими? Вона стояла там, вдивляючись у темряву, і стукала кісточками пальців у скло, намагаючись змусити крихітне створіння усередині знову поворушитися. Безрезультатно. Усередині фургона була безпросвітна темрява, а задні двері були заставлені рушниками і мотлохом. Вона бачила ту крихітну ручку лише кілька секунд. Але цього було достатньо. Вона не вигадувала.
Так?
Так.
– Виновий туз.
– Хай йому чорт.
– Стеж за язиком, Едді…
– Заради Бога, Сенді, сніг загнав нас до гівняної стоянки, що фінансується за держкошти в Колорадо, і вже майже переддень Різдва. Я покладу двадцятку за матюки до банки15 коли ми повернемося додому, гаразд?
Жінка зі стрижкою «під горщик» – вочевидь, Сенді – кинула погляд через широкий стіл на Дарбі й промовила самими губами: «Вибачте за нього». У неї не було переднього зуба. На колінах у жінки лежала сумочка у стразах із вишитим Псалмом 100 : 5: БО ДОБРИЙ ГОСПОДЬ, ЙОГО МИЛІСТЬ НАВІКИ16.
Дарбі ввічливо усміхнулася у відповідь. Її тонка натура могла стерпіти невеличку лайку. До того ж Ешлі досі думав, що Бінґ Кросбі був одним із «Бітлз», і це робило Еда пристойним чоловіком у її очах.
Але… вона усвідомлювала, що знову дає слабину, як тоді, коли увійшла до будівлі й не перевірила кутів кімнати. Усім своїм єством вона відчувала, що водієм сірого фургона був Тхорячий Писок. Але це було припущення. Вона розуміла, що викрадачем/педофілом може бути кожен із присутніх. Кожен із чотирьох незнайомців, які застрягли в цьому придорожньому притулку,
Банка, до якої люди кладуть гроші за кожну лайку, аби позбутися звички вживати ненормативну лексику.
Переклад І. Огієнка.