Багряний колір вічності. Наталия Гурницкая
невимушено знов усміхнувся їй:
– Я студіюю в Політехніці. На сухопутній та водній інженерії. Через рік закінчу науку і зможу знайти добру працю, – він глянув на Ірену дуже серйозно та уважно. – Напевно, панні таке не дуже цікаво слухати. То технічне.
– Чому ж? – Ірена теж придивилася до співрозмовника. – Я сподіваюся вчитися на художньому відділенні в Політехніці. Властиво то трохи інше, але… До речі, як ви сюди потрапили? Досі я жодного разу пана тут не бачила.
– Випадково, панно Ірено. Моя кузина Неля сказала, що на уродинах бракуватиме партнерів до танцю, і… привела мене сюди.
Ірена здвигнула плечима і скептично поморщила носик.
– Щось я не бачила, щоби пан сильно вальсував сьогодні. Не маєте таланту до танців?
Павло усміхнувся.
– Ані на грам. Просто не хотілося сидіти вдома, і я пішов на уродини, щоб трохи розвіятися. А Неля й не знала, вмію чи не вмію я танцювати. Тепер дуже злоститься на мене. Он стоїть там у куточку і сердиться на мене.
Ірена кинула швидкий погляд на дівчину, на яку вказав Павло, і тихенько розсміялася:
– Нелю розумію… І що? Панові хоч вдалося трохи розвіятися?
– Навіть ліпше, аніж сподівався.
– Навіть так, – Ірена поправила пасмо русявого волосся, яке впало їй на очі. – А я на всіх забавах люблю танцювати. Властиво, зараз теж збираюся це зробити. Я сюди прийшла бавитися, а не нудитися, як пан то робить зараз.
Вона рішуче і навіть досить провокаційно розвернулася та ступила крок убік. З грамофона звучало її улюблене танго «Tо ostatnia niedziela» Мечислава Фоґґа[12], і вона аж ніяк не збиралася стояти та просто слухати цю пісню. Тим більше, що її ще раніше запрошував до танцю брат уродинниці Місько. У той момент вона ані не відмовила йому, ані не погодилася на пропозицію танцю. Зараз треба просто підійти до Міська і…
– Ірено, зачекайте, – Павло вмить заступив їй дорогу. – Я здібний учень. Якщо вже стрінув таку гарну вчительку, то дам собі раду навіть з танцями.
Вона зупинилася.
– І звідки така певність? – вона скептично озирнула Павла з ніг до голови. Не надто зграбний, проте налаштований рішуче. Хто знає. Може, щось і вийде?
Вона декілька секунд вагалася, тоді рішуче підняла голову і сміливо глянула просто у вічі хлопцеві:
– А, знаєте, ми можемо спробувати. Але в тій же ж хвилі. Доки моя улюблена пісня не закінчилася. Скажіть, а ви дійсно дасте раду з танго?
Павло не відвів погляду, лише обережно взяв її за руку.
– Думаєте, що я цілковитий нездара та штубак[13]? Я ж сказав, що здібний учень. Особливо ж якщо вчителька файна.
Ірена трохи нервово розсміялася, але руку не відібрала.
– Ні, пан не штубак. Думаю, що ви романсуєте собі зі мною. Це сміливо, але… Добре. Ви матимете відвагу і на танець.
– А якщо повірю, що ви дозволяєте мені романсувати з вами? – запитав Павло. – Ви ж не проти такого?
Ірена якось непевно глянула на нього.
– Пан має свобідну волю. Я не бороню.
– Тоді
Мечислав Фоґґ (справжнє прізвище Фоґель) (1903–1990) – популярний польський естрадний співак. Найвідоміша пісня в його виконанні – «Ta ostatnia niedziela» (1935 рік).
Штубак – зневажливе прізвисько учнів нищих класів, нерозумний і не надто кмітливий учень.