Ліна Костенко. Олег Кудрин
Допитували її за звичайною чекістською методою. З яскраво палаючою лампою, спрямованою у вічі… Не заарештували. Однак із такими хвилюваннями мама вирішила відправити Ліну від гріха подалі – до бабусі, у Ржищів.
Мама Ліни, як і батько, теж була неординарною людиною, жінкою, «зітканою з поезії, з музики». Вона закінчила Ржищівську гімназію. Збереглося фото з її викладачами: елегантні вчительки, чоловіки всі у краватках, деякі з метеликами. Розглядаючи його, Зінаїда Юхимівна плакала – більшість із цих людей було репресовано.
Вони з батьком познайомились у Ржищеві, в аматорському театрі, де разом грали.
«Мама за природою своєю була гуманітарієм, любила літературу, мистецтво <…> Хотіла вступати на філологічний. Але батько їй не порадив, сказав, щоб вибрала фах якийсь далекий від ідеології, бо його рано чи пізно посадять, а в неї дитина — то щоб могла вижити. Так і вийшло. То мама пішла на хімію, бо там уже вчився її брат, згодом доктор хімічних наук, до війни жив і працював у Харкові. Надсилав мамі свої наукові праці, вона їх читала, вона добре знала хімію. Але любила літературу»29.
Важлива деталь. Мама іноді брала Ліну з собою до університету. І та на все життя запам’ятала, що викладачі, професори говорили українською мовою. Так, у найтемніші сталінські часи – і українською. І нікому це не видавалося дивним. Хоча вже в школі на Трухановому острові, де навчалася Ліна, ситуація була іншою. Вчителі говорили українською, діти на уроці – теж. Але на перервах учні в основному «балакали» російською…
Труханів острів і… школа? Так. Нинішній Труханів (який у Києві завжди на виду) настільки не схожий на те, що було там до війни, що потрібно зробити невеликий історичний екскурс.
У другій половині XIX століття на вигідно розташованому Трухановому острові з’явилися майстерні пароплавного магната Давида Марголіна. Люди, які працювали на них, селилися поблизу. Будинки в основному були дерев’яними, і лише зрідка – кам’яними. На найвищому пагорбі острова поставили церкву Святої Єлизавети і училище, побудовані коштом освіченого промисловця. Із 1918 року почали облаштовувати пляжі за європейською модою, першими – кайзерівські солдати, що увійшли до Києва за держави гетьмана Скоропадського.
Головна зміна, що принесла на Труханів острів радянська влада, – це занепад церкви (а потім – її розбір на каміння) і реорганізація училища в школу з гарним номером 100 (саме в неї піде семирічна Ліна). У другій половині 30-х острів являв собою окреме автономне містечко навпроти великого Києва, що зовсім недавно став столичним. Пішохідного моста не було, з Києвом острів’ян з’єднував старий кораблик на ймення «Парубок» і власні човни, які були практично в кожній родині. Коли лід був невеликим, його ламав невеликий криголам. А в надійний льодостав на лід кидали дошки і так ходили.
Під час повеней острів заливало – часом під самі дахи (спеціальна червона позначка нагадувала про найсильнішу повінь 1931 року).
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 130—131.