Шляхами і стежками життя. Наталена Королева
Член нашого роду, який носить наше наймення, не може мати цього громадянства. Занадто живі в пам’яті нашого народу згадки на те, що чинили французи за Наполеона року 1808157 у нашій землі. Завтра від’їду до Мадріда і упорядкую всі ці справи. Кармен буде еспанкою, як ми всі. І, повторюю, вона носитиме наше ім’я, ваше ж прізвище, чуже нам, буде зазначено тільки в офіціальних документах, по титулах і прізвищах материнського роду…
– Але ж ви нічого не мали проти, – озвався граф Адріан, – коли ваша сестра виходила заміж за емігранта-чужинця…
– Сестра була повнолітня, поступила, як визнавала за вгідне! – знизав плечима Еугеніо. – З виходом заміж також вона перестала носити наше прізвище! Зрештою, ми припускали, що, мешкаючи в Еспанії, в оточенні нашої родини, ви, пане шваґре… не маючи упередження до чужого громадянства…
– Стану еспанцем? – вискочив з місця Адріан. – Це, пане шваґре, – ні, ніколи! Бо ж як поляк я міг стати французьким горожанином. Наші батьки воювали з Наполеоном, який для нас, поляків, не має бути ворогом, бо воював, щоб повернути нам самостійність, свободу…
– Але ж не повернув вам її!
Адріан розклав руки:
– Проти долі тяжко воювати! Але він би це вчинив, хотів це вчинити! Та й Наполеон III158 приймав наших земляків як приятелів, не робив ріжниці між ними і французами! Але Еспанія? Що зробила Еспанія для поляків? Можна приняти громадянство народу, який був нашим приятелем в тяжкі для нас часи. Але ганебно змінити громадянство задля коханої жінки тому, що з нею одружився.
Розмова ставала гострою. Еугеніо почував, що ще слово – і він не опанує над собою. На щастя, пані Теофіла дала інший напрям дискусії.
– Але дитина, – почала вона, шукаючи переконуючих слів, – занадто маленька… вона не може обійтися без жіночої опіки…
Еугеніо ухопився за цю думку.
– Маєте правду, доньє Теофіле, – притакнув він. – Тож пропоную вам лишитись милою гостею в нашій оселі. Вважайте наш дім за свій власний, – вклонився він з пошаною старій графині.
Таж пані Теофіла мала тисячу причин, аби повернула до свого краю. Ні. Вона не могла лишити без свого особистого догляду свого господарства, дарма що мала управителів, яким довіряла. Добра господиня мусить бути сама присутня дома, мати над всім своє око, свій догляд, сама входити у всі праці, прикладати до всього свої руки. Не покине також, доки жива, могили свого дружини…
Вирішено було, що бабуня відвезе з собою малу внучку та її мамку, молоду кастільянку Санчу Моліна. Матиме внучку у себе, аж доки їй не сповниться шість літ. Тоді вуйко Еугеніо приїде по Карменсіту, забере її додому, до Еспанії, щоб виховати її, як знайде за відповідне.
Санча, селянка зі Сан-Педро де Карденья159, Сідова160 села, згодилась на від’їзд та на те, щоб залишилась на чужині цілих шість літ.
Її доля була також трагічна. Чоловік її – молодий, повний сил селянин – загинув, рубаючи старі дерева. Його
Тут згадуються так звані
Село Сан-Педро де Карденья, звідки родом був Сід, лежить у 8 кілометрах від Бурґоса (Н. К.).