Елла. Рус Пренс
містечка. Світло з вікон виривалось назовні, що, в такий пізній час, робило його ціллю для непроханих гостей. Відповіді на стукіт не надійшло і він, не бажаючи очікувати, знову розгримівся, твердо показуючи намір увійти. На що жіночий голос злісно і без ентузіазму відповів сухим «одну мить».
В казані кипіло і бурлила дивна коричнева суміш і жінка не мала наміру кинути справу і продовжила помішувати вариво.
– Вибачте, я шукаю декого. Я гадаю, ви можете мені допомогти.
Із-за дверей пролунав грубий чоловічий голос і жінці все таки довелось підійти і відімкнути двері, з прагненням прогнати надокучливих гостей.
– Доброї ночі.
На порозі стояв чоловік років сорока п’яти з посивілою бородою на підборідді і маленькими, поросячими очима.
– Чим можу допомогти?
Жінка мала намір як найшвидше закінчити ромову.
– Я шукаю декого під ім’ям Джеффрі. Мене повідомили, що саме тут його можу знайти.
– Це я. Що потрібно?
– Ви? Тут якась помилка. Я думав, що Джеффрі…
– Чоловік? – різко перебила жінка, дивлячись співрозмовнику прямісінько у вічі.
– Постарше… Я думав, що Джеффрі старше на кілька років.
Перед чоловіком стояла на пів голови вища жінка віком під двадцять п’ять років одягнена більше по чоловічому з короткою, як для дівчини, зачіскою, що не досягало плечей, зі світло-русого кольору волосся.
– То чим можу допомогти? – нетерпляче запитала Джеффрі.
– Дозвольте увійти.
І чоловік, примітивши схвальний кивок, пройшов у будинок, зморщившись від неприємного і різкого запаху, схожого на запах вареної печінки. Жінка замкнула двері, окинувши поглядом трьох озброєних вершників у пітьмі.
– Так чим можу допомогти? – ще більш сухіше повторила запитання дівчина.
– Мене звати Рендел Бредфорд, я представляю інтереси лорда Джона Мортона. По моїй інформації ви можете допомогти нам в наших деяких справах, назвем це так.
– І кого потрібно вбити?
– Ну чому ви так різко?
– Рендел, в мене кілька імен, і ім’я «Джеффрі» я використовую лише для одного виду замовлень.
Рендел присів за стіл, зловивши на собі не схвальний погляд дівчини. В той же мить по кімнаті пробіг білосніжний тхір, пронісшись зі швидкістю вітру, тварина вискочила на стіл на проти чоловіка.
– Гарний.
– Це вона.– виправила дівчина. – Сноррі, місце!
Рендел дістав із сумки три шкіряних мішечків, зі дзвоном кинувши їх на стіл.
– Мій володар має бажання якомога швидше з вами зустрітись і якщо все те що ми про вас чули виявиться правдою то маленьке замовлення зможе принести вам в десятеро більше золота чим зараз на столі, але потрібно виїхати якомога швидше.
Жінка поглянула на золото, на Рендела і знову на золото.
– Мені потрібен час до ранку, приготуватись. Ти і твої солдати можете переночувати в конюшні.
П’ять вершників проїхали повз дерев’яний частокіл, в’їхавши на територію військового табору. Рендел з Джеффрі пройшли до намету де на них очікував лорд Джон Мортон – чоловік літнього віку із повністю сивим волосся і густою бородою.
– Так це ви Джеффрі? Несподівано, я гадав, що….
– Що я чоловік? – уже зі звичною для себе сухістю перервала жінка лорда.
– Так! Я гадав, що ви чоловік. – спокійно відповів Джон Мортон. – не втомились з дороги?
– Ні.
– Гаразд, ну то перейдемо до справи. В десятьох кілометрах від нас знаходиться поселення шахтарів. Мешканці якого не підкорюються закону, нападають на солдатів Його Величності, убивши не один десяток людей. Їхній ватажок, Стівен Пейн, мусить померти, я думаю, це змусить їх піти на поступки і вони зрозуміють, що йти проти мене немає сенсу.
– У вас тут не одна сотня солдатів, а можливо і не одна тисяча. Взяли б штурмом місто і все.
– Такий варіант ми розглядали, але там невинні діти і жінки. Я не хочу їхніх жертв, вони стали заручниками ситуації. Місто повністю відрізане від світу: з одного боку оточене гірським масивом, а з і іншого нашими солдатами. Ми могли б узяти місто, як би захотіли. Але варіант зі смертю Стівена виглядає краще .У місті багато невдоволених і після смерті ватажка Рендел, як один із з них, очолив би їх, роз’яснивши, що вони вчиняють не правильно. От такий у нас план.
– Я зрозуміла. Рендел трішки обмалював ситуацію, і я гадаю, найкращим було б скористатись тим, що він колишній мешканець міста шахтарів, його пропустять до міста під виглядом вашого посланця для переговорів. Рендел пояснив, що це можливо. А я супроводжу його, це найкращий спосіб потрапити до міста. Хочу там все оглянути на власні очі.
Рендел здивовано дивився на Джеффрі в розкішній сукні ніжно рожевого кольору з відкритим плечима.
– Так що ви везли в тих ящиках? Я гадав, там зброя.
– Потрібно бути готовим