Побачити Алькор. Володимир Єшкілєв
ж він не ховається… – промурмотів Корецький.
– І не виявляє ворожих намірів, – зауважив Лавр. – Може, це хтось із ваших. Подивіться уважніше.
А про себе подумав: «Ні фіга ви там не побачите. Темно, і ліхтар на в'їзді світить йому у спину. Видно лише силует. Скоріше чоловічий, аніж жіночий».
– То чого він там стовбичить? – доглядач рішуче взявся за віконну ручку. – Якщо він наш, то знає, де двері.
– Ви що, вікно хочете відчинити? – Свіритень підняв руку, немов хотів зупинити доглядача, але передумав і звернувся до Лавра: – Ні, ви подивіться, він хоче відчинити вікно. А як той стрілить?
– Навряд чи, – заспокоїв графа Лавр. – Якщо, звісно, він не ідіот, стріляти не буде. В нього надто невигідна позиція.
Тим часом брат Олександр відчинив вікно і крикнув:
– Що ви там робите?!
Лавр скористався нагодою і спробував підсвітити силует своїм ліхтариком. Хоча відстань від вікна до незнайомця була не меншою за тридцять кроків, світловий промінь впевнено вихопив з темряви світловолосого чоловіка у шкіряному одязі з червоним мотоциклетним шоломом у руці. Прибулець підвів руку у вітальному жесті.
– Це ж Пітер! – басовито і радісно вигукнув граф.
– Ага, – погодився Корецький.
– Пітер, йди наліво, ми тобі зараз відчинимо! – прокричав Свіритень, склавши з долоней рупор.
– Не кричіть у вухо, – проскрипів до графа доглядач. – Я його не знаю. Хто він?
– Це наш перевірений брат. – Свіритень переконався, що світловолосий рушив у правильному напрямі, і долонею витер піт з лоба. – Але й замутив Роман паніку. Я аж весь змокрів… Брате, я вас прошу, зачиніть те вікно, бо мене зараз продме.
– Перевірений, кажете, – похитав головою доглядач, ставлячи склопакет на фіксатор. – Ну-ну… А звідки він?
– З того місця, де панує гармонія, – випередив Свіритеня Корецький і виразно подивився на старого мисливця.
Той кліпнув очима. Потім енергійно кивнув, наче погоджуючись із чимось ясним і зрозумілим. Доглядач кинув швидкий погляд на Корецького.
Лавр подумки посміхнувся: «Дощ іде!» Його все ще дратувала ця дитяча конспірація. «Зрештою, – вирішив він, – вони мають рацію. Традиції в них давні. А давні традиції завжди напружені і бундючні».
Уся компанія рушила відчиняти двері прибульцеві. Коли той увійшов до храмового вестибюлю, Лавр зауважив спортивну статуру «перевіреного брата» та його шкіряну куртку-балон, покрій якої дозволяв приховати і кобуру автоматичної зброї, і розвинені м'язи професійного бійця. На вигляд Пітерові було років тридцять-тридцять п'ять. Його ріденька, солом'яного кольору борідка прикривала шрам, що тягнувся від середини підборіддя аж до лівого вуха. На круглому обличчі Пітера ніби застиг вираз веселої і привітної вдоволеності. Погляд його здавався розконцентрованим і повільним, але Лавр уже зустрічався з майстрами таких напівсонних поглядів. Він без довгих вагань класифікував прибульця як потенційно небезпечного персонажа. А той посміхнувся назустріч консультантові з