Петро Конашевич Сагайдачний. Леонід Тома
істю, хист полководця – з обдарованістю політика. Він вправно керував Запорозьким Військом, але аж ніяк не був в особистому житті прихильником запорозького способу життя, людиною, що цілковито зосереджена на війні. Війна для Сагайдачного була насамперед продовженням політики. А чим же тоді була для нього політика?
Аби відповісти на це запитання, слід розглянути життя Сагайдачного в контексті епохи. Народжений приблизно у 1570 році, він був сучасником таких подій, як іспано-нідерландські війни, релігійні війни у Франції, Московська смута. Йому був рік, коли в битві при Лепанто об’єднані сили християнських держав завдали тяжкого удару Османській імперії, 17 років – коли загинула «Непереможна армада», 20 – коли розпочалася російсько-шведська війна, 26 – коли була укладена Берестейська унія, яка мала б поєднати православних та католиків Речі Посполитої, а насправді тільки поглибила між ними розкол. У рік його народження Іван Грозний знищив Новгород, у рік його повноліття було страчено Марію Стюарт, у рік смерті – до керма великої політики став кардинал Рішельє. Ось які події позначали тло епохи, а з-поміж історичних її портретів бачимо і портрет Сагайдачного.
За його життя змінилися династії в Англії та Франції, у Росії династії змінювалися двічі, в Європі йшла Тридцятирічна війна, в Османській імперії сталося кілька переворотів, у Китаї прийшла до влади династія Цін, Японія на триста років замкнула свої терени для іноземців, у Південній Америці придушили останню індіанську державу, а в Північній Америці переселенці заснували Плімутську колонію, з якої згодом виростуть Сполучені Штати. Відлуння всіх подій долітало й до українських земель, бо тоді, на зламі XVI—XVII століть, весь світ вирував шаленими змінами, кінчалося те, що нині зветься Середньовіччям, починався Новий час.
Річ Посполита хоч і була тоді периферією Європи, проте її «фронтирне» становище робило її важливою периферією. Османська імперія прагнула цілковитого контролю над Чорним морем, Московське царство оспорювало ці претензії, водночас змагаючись із Литвою та Швецією за вихід до Балтики, і саме в Україні, на межі з Диким Полем, у постійному протистоянні нападам татар з одного боку та експансії польської Корони з іншого, вигартувалась така сила, як Запорозька Січ.
І не хто інший, як Сагайдачний перетворив цю силу, буйну та невпорядковану, на чинник великої політики. Ось у чому полягає його найбільша заслуга перед Україною, його найбільше досягнення як політика й державотворця.
Діяльність Сагайдачного – це перша реальна спроба відродити державність України після княжих часів. Якби не його передчасна смерть, можливо, ще перед Хмельницьким Україна могла б увійти в коло європейських державних народів. У політичній боротьбі він уміло грав як на популістських гаслах із запорожцями й низовим козацтвом, так і на струнах шанолюбства, коли мав справу з реєстровим козацтвом, шляхтою та старшиною. Він безжально розправлявся з політичними супротивниками, такими, наприклад, як Неродич-Бородавка; жорстоко карав за порушення військової дисципліни, вчинив криваву різанину в декількох російських містах, аби зламати моральний дух московського війська, але без жодних коливань проголошував себе захисником Церкви, вів переговори з московським царем, із яким щойно воював, пропонуючи йому вірність тих самих козаків, які ще два роки тому обступали Москву.
Такі політичні курбети були властиві більшості тодішніх діячів. Сагайдачний був у своїх найгірших проявах не гірший за ту більшість, утім у найкращих – постає як людина великої шляхетності та щирого благочестя.
Переходячи від цієї передмови до власне життєпису Сагайдачного, слід завважити, що перед будь-яким біографом Петра Конашевича постає передусім проблема джерел – їх обмаль, надто коли йдеться про ранні роки гетьмана. Тому цю книгу побудовано як своєрідний портрет на тлі епохи, дуже бурхливої і через те дуже цікавої. А портрет можна створити, або змалювавши саму людину, або змалювавши все довкола неї, утворивши своєрідний силует. Брак відомостей про самого Сагайдачного можна компенсувати висвітленням середовища, у якому він існував, утворюючи таким чином етюди «Сагайдачний і Острозька академія», «Сагайдачний і Січ», «Сагайдачний і Київcьке братство», аби поєднати все врешті-решт у великому полотні «Сагайдачний і Україна».
У вирі творення
Плем’я те із насіння іде Іафета,
Що батьківського з Симом ховає секрета.
За Олега Роського монархи гуляли
І по морю човнами Царград штурмували,
Їхні предки із роським монархом хрестились —
З Володимиром, – стійко у вірі лишились
І ту віру несхитно тримають, статечно,
Бо за неї вмирати готові конечно.
У тім війську стрічали і князя, і пана,
Не одного з них мали провідцю-гетьмана.
І Петро Конашевич гетьманив на славу,
Його лицарство знають усюди по праву.
Появу на історичній арені великої людини можна назвати грою долі, а можна – об’єктивними законами історії, згідно