Музика води. Том Бойл
виграшем. Курдуплик відірвав її від живота, й монети дощем пролилися на землю. «Ху-ху, – протягнув він. – Схоже, цього разу ми таки зірвали довбаний джекпот – га, Вілле?»
Недомірок якраз дозбирував останні монети, як раптом із-за рогу з’явилася гуркотлива карета, запряжена четвіркою коней, і грабіжники зникли. Бойлз у костюмі Адама пригнувся коло стіни, а Нед обв’язав свої голі ноги накидкою фокусника та замахав колимазі рукою. «Тпру!» – проревів візник. Карета загриміла й заскреготіла, але зупинилася. «Нас пограбували!» – заволав Нед. Відчинились дверцята. Всередині виявився сер Юстон Філіґрі, поліцейський суддя та аматор півнячих боїв. А поруч нього сидів правоохоронець зі зведеним пістолем. «Це ж треба, – сказав сер Юстон. – Мене також».
«Залазь!» – звелів страж порядку.
«Три місяці каторги!» – постановив слуга Феміди.
Так буває завжди. Щойно справи починають іти вгору, а мрії викристалізовуються в можливості, як утручається рука долі та дає ляпаса, щоб повернути тебе до реальності. Це страшить. І то досить сильно, щоби перетворити на параноїка. Нед знову прикладається до фляжки, а відтак озирається довкола, немов ягня на вселенському соборі вовків. На авансцені Джім, Саллі та Нен близяться до кульмінації, а там і фіналу, демонструючи чудеса та подвиги до неможливого командної і пластичної сексуальної акробатики, – голови, язики та стегна ритмічно рухаються, все пришвидшуючи темп, який переходить у allegro di molto[26] – а публіка валиться зі стільців, перевертає столи та сапно дихає, немов учасники виставки собак у середині липня. Інтрига зависає в повітрі – ідеально узгоджена з функціями організму та силою земного тяжіння, – а маятник відлічує останні миті до розв’язки (чи, скоріше, розрядки), як раптом двері вилітають і чийсь владний голос гримить: «НЕГАЙНО ПРИПИНИТИ ПРОТИПРАВНІ ДІЇ В ІМ’Я ГОСПОДА ВСЕМОГУТНЬОГО ТА ПРИСТОЙНОСТІ!»
Першою отямлюється золота молодь: «Твою душу матінку! Лягаві!»
«Облава!» – волає чийсь голос, і в кімнаті зчиняється розгардіяш.
Полкові командири перечіплюються об шаблі, баронети й крамарі налітають один на одного, духовні особи валяться долі, а крутії, розпусники, мажори, чепуруни, денді та жевжики кидаються до заднього виходу, й на чолі їх усіх – і то далеко попереду – не хто інший, як сам Нед Райз. На сцені Джім звільняє Саллі, яка віддирає себе від Нен, яка, в свою чергу, відпускає Джіма та тягнеться до джину й води. «ХАПАЙТЕ ВЛАСНИКА ЗАКЛАДУ», – реве поліцейський офіцер, тож Нед, уже біля самих дверей, озирається і бачить бідолаху Смерка в обіймах двох здоровенних «чарлі». «Он хто вам треба!» – ричить шинкар, тицяючи товстим пальцем в імпресаріо, який саме протискається крізь двері. «Той блазень у накидці!»
«ЗА НИМ, ХЛОПЦІ!» – гримить голос офіцера.
Але Нед уже в провулку знадвору – чкурнув, мов лис, при перших звуках гавкоту мисливських собак – та обганяє чепу рунів і жевжиків із такою легкістю, немов ті стоять непорушно. Випитий джин дається взнаки, ноги мчать, а накидка розвівається
Дуже швидко (