Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов
еще также не прислано пропускной бумаги, которой мне теперь и не нужно.
Михаил Матвеевич, вероятно, забыл сказать об этом Чернягину или не нашел его на прежней квартире. Он перешел на Литейную в Большую Морскую, в дом князя Урусова, № 29. Мне совестно более беспокоить Мих[аила] Матв[еевича], и потому прошу Вас, Тарас Григорьевич, потрудитесь зайти к мошеннику Чернягину и возьмите у него вышеозначенные вещи, т. е. 2-ва стекла, 3 воронки и вместо свинцовой окиси и пропускной бумаги – 1 фунт трипела; пересылать их обождите, только уведомьте, когда возьмете. А за 2 р. 44 к. спросите у Чернягина хоть 2 грамма полуторно-хлористого золота*,[5] а если у него этого нет, то возьмите на эти деньги у него сколько будет можно стекол на 1/1 пластинку.
Я писал прежде Чернягину, чтобы он вышепрописанные вещи и деньги передал Михаилу Матвеевичу. Следовательно, Чернягин не посмеет отказать Вам, если Вы сошлетесь на письмо к нему.
Агафья Омельяновна и дети мои – Ваши искренние друзья – Вам кланяются и желают всего лучшего для Вас на свете.
Не забывайте нас, Тарас Григорьевич, пишите, будет грех Вам забывать людей, которые всегда питали к Вам теплые искренние чувства. Не пишите часто, этого нельзя требовать при Ваших теперешних занятиях; но хоть изредка только бы знать о Вас, где Вы находитесь и как поживаете.
Остаюсь искренно преданный Вам
И. Усков.
9 сентября 1858 г.,
форт Александровский.
300. О. В. Марковича до Т. Г. Шевченка
Вересень 1858. Немирів
Великоповажний і дуже добрий пане, батьку наш Тарас Григорович. Закохались Ви в простому та щирому писанню дружини моєї, та вже таку їй ласку показуєте, що не треба й батька рідного. Да хто його й знає – який лучче цікавіш подарок – дару: чи золотий наручник – громадську за приводом Вашим даровизну, велика честь, немає більшої! – чи Ваш власний «Сон», що й громаді не треба кращого, – коли б, Бог дав, справдився! А що вже я, то луччого не бачив, не чув – і не хочу!
Ми будемо слати Вовчкові (свого ймення вона не хоче) повістки пану Данилу Каменецькому, яко вже й почали «Ляхом», а на тім тижневі, як Бог благословить, пошлемо «Панночку» або й дві «Панночки». Думка, через увесь октябрь і ноябрь, коли будем живі, пересилать Вам Вовчкові оповідання; а в декабрі сами[м] приїхать до Вас, щоб розгледіть Вас віч-на-віч, подякувать за зроблене і порадиться за себе надалі.
За гроші Ви радите впрям, як рідний батько. Нехай Вас Бог на довгий вік поздоровить і пощастить! Ми Вам полицяємо нами побідкаться на столиці: кому хотя і за що хотя спродувать і видавать новеньке й старе. А Каменецького, сього щирого чоловіка і нашого давнього приятеля, покладаємо Вам певним у всьому підпомошником. Через нього вже я прохав Вас переглядіть роботи Вовчкові і до кращого пуття доводить. Прошу оце й самих Вас об тому ж; один розум, каже, добре, а два лучче.
«Козачки», «Панської волі» і «Одарки» «Р[усский] в[естник]» не надрюковав переводу; такая притика одбива Вовчка зовсім од переводів; шкода праці кривавої і часу дорогого. Хіба вже тоді, як побачимось,
Внизу дописано: Чтобы не было хлористое золото, оно у меня есть.