Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов

      Напиши Прісі, що як буде добре вчиться та не пустовать, то я ще кращий пришлю їй подарунок.

      Нащот отієї книжечки ти сказав правду, і спасибі тобі!

      Ще ось що: може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи їй, що в мене багато дечого нема, а часом і чистої сорочки; а гордості та пихи я ще в моєї матері позичив, у мужички, у безталанної кріпачки.

      Чи так, чи сяк, а я повинен ожениться, а то проклята нудьга зжене мене з світа. Ярина-сестра обіцяла найти мені дівчину в Керелівці; та яку ще вона найде? А Харита сама найшлась. Навчи ж її і врозуми, що вона безталанною зо мною не буде.

      Максимович у Прохорівці уступає мені таке саме добро, як і у Парчевського, тілько що не коло Дніпра, от моє лихо! Видно Дніпро, та здалека, а мені його треба коло порога. Ні вже! нехай Вольський хоч чорта перескочить, а мені дружбу докаже. А нащот дубового лісу, як ти лучче придумаєш, так і зроби. Низенько кланяюся сестрі і цілую тричі Йосипка.

      356. Т. Г. Шевченка до В. М. Лазаревського

      11 листопада 1859. С.-Петербург

      Шлю вам дві «Блудниці», обидві недороблені, у гості до вас не поїду, не можна, ніколи байдикувать, треба трохи полежать. Ви казали, що в вас єсть якась зелена рясна рослина на шталт хмелю чи винограду. Вручіть її вручителю «Блудниць», а я, не блудний, скажу вам спасибі.

      P. S. А хміль таки хмелем.