Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861. Группа авторов
я не позабуду
Ни песней, ни слов твоих.
Если бы Вы видели радость, какую сделала присланная Вами мне книга, Вы утешились бы моею радостью, как своим добрым делом.
Живите счастливо, наш дорогой Соловушко, и не взыщите, что старая ворона так нескладно прокаркала Вам свое спасибо.
Анна Мордовцева.
Саратов, 1860, 5-е марта.
Прошу принять и мой сердечный привет, многоуважаемый Тарас Григорьевич.
Д. Мордовцев.
380. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка
8 березня 1860. Катеринодар
Спасибі тобі, брате, курінний товаришу Тарасе Григоровичу, за пам’ятку, що згадав мене, прислав нових «Гайдамак»! Шкода, що не отдрюковав ти за одним разом «Пустки», «Криниці» і прочого, тобою мені присланого з того окаянного Петровського. А може, в тебе думка, назбиравши ще дечого, та тиснути ще раз! Нехай Бог помага на добре діло!.. Що пак Ваша «Хата», що замишляв пан Куліш? Де він тепер обрітається; може, поїхав до пранців за козиною борідкою, щоб ми його не пізнали?
Із поличчя твого, що в «Гайдамаках», видно, що ти погладшав трохи в Пітері. Дай Боже, щоб ти був здоров, і не забував довіку кохаючого тебе
Якова Кухаренка.
8 марта 1860,
Екатеринодар.
P. S. Моя стара з синами кланяється тобі низько.
381. В. М. Білозерського до Т. Г. Шевченка
16 березня 1860. С.-Петербург
Поспішаю до Вас, дорогий нам Кобзарю, Тарасе Григоровичу, з вісткою: сьогодні ранком, в ½ 4-й годині, дав нам Бог сина. Маємо надію, що Ви не одмовитесь з нами покуматься[7]; – благословіть же малого козака на виріст і на розум і накажіть матері його співать отакого котка (чи знаєте?):
Понад морем, Дунаєм
Вітер явор хитає;
Мати сина питає:
– Ой сину мій, Іване,
Дитя моє кохане!
А чи тебе оженить,
Чи у військо урядить?..
Як я тебе родила,
Тяжко-важко нудила;
Як я тебе колихала,
Усю ніченьку не спала;
Як я тебе зростила,
Сама себе звеселила;
Як я тебе оженю,
Всю родину звеселю;
Як я тебе в військо дам, —
Собі жалю я завдам!
– Мати ж моя рідная,
Порадонько вірная!
Ісправ мені три труби,
Да й усі три мідяні,
А четвертую трубу
Ісправ мені золоту!
Ув одну трубу заграю,
Як коника сідлаю;
А в другую заграю —
На коника сідаю;
А в третюю заграю —
З твого двору з’їжджаю,
А в четверту затрублю,
Серед війська стоячи
І шабельку держучи,
Щоб зачула матуся
До утрені ідучи.
– Ой сину ж мій, Іване,
Дитя моє кохане!
Ой коли б же я зозуля,
Я б до тебе полинула!
– Якби, мати, я сокіл,
Я б до тебе прилетів!
– Рости-ж, синку, в забаву,
Козачеству на славу,
Вороженькам в розправу!
Правда, що Ви мені подякуєте, що я Вам
Жінка моя перва захотіла, щоб Ви, а не хто інший, були хрещеним батьком.