Львiвська гастроль Джимі Хендрікса. Андрей Курков
спроквола Алік і продовжив перерваний ковток.
– Що змінює? – Аудрюс втупився в очі давньому другові.
– Ну… картину нашого всесвіту… Джимі Хендрікс був ворогом капіталізму, і при цьому його цінували в КДБ?
– Послухай, збоченці є скрізь! Мій знайомий голубий ді-джей із Каунаса якось так запав на одну барменшу, що трохи не поміняв орієнтацію! З кожним може статися! Не лише з кадебістами! Та й цей твій капітан… він якийсь м'який…
– Ти що, думаєш, він дотепер за нами…
Аудрюс заперечливо хитнув головою, через що довга шевелюра ледве не зійшлась, як завіса, на його обличчі, залишивши тільки ніс і частину очей.
– Ні. – Він поправив рукою волосся. – Він романтик. Видно, випадково до органів потрапив.
– Так, але він сказав, що їх там багато було, тих, хто допоміг Москву обдурити й за гроші Москви привезти нам його геніальні пальці…
– Охолонь! – Литовець узяв у руку другу котлету по-домашньому. – Ти живеш у прекрасній країні, у прекрасному місті, де навіть у радянські часи кадебісти любили Джимі Хендрікса! Та їм пам'ятник треба поставити, вашим кадебістам!..
– Ну, ти теж романтик! Може, ще поряд із могилою Джимі такий пам'ятник увіткнути?!
– Старий. – На обличчі Аудрюса розпливлася злегка зарозуміла посмішка. – Ти що, забув? Make love, not war! Головне в нашому житті – любов. І якщо нас колись любили кадебісти і при цьому старалися не трахати? Хіба це не прекрасно?
– Так. – Алік пожував губами, посвердлив поглядом два огірки, що самотньо лежали на тарілці. – Бачиш, огірочки я взяв, а до пива вони ніяк… Не гармоніюють! Я зараз!
Алік підвівся, відійшов до прилавка. Аудрюс задумливо спостерігав за барменшею, що з уважною усмішкою на обличчі вислуховувала високого довговолосого клієнта. Потім вона зняла з полиці за своєю спиною рифлену пляшку з прозорою горілчаною рідиною. І полилася ця горілка в чарочки, що голодно втупилися своїм розкритим оком у сіру стелю.
– Гей, друже, ти не з Винників? – запитав несподівано Аудрюса чоловік у чистому ватнику.
– Ні, я з Литви.
– О! – Чоловік у ватнику підніс вказівний палець перед своїм співрозмовником. – Я ж говорив, вони не наші… вони котлети пальцями їдять! Інша культура!..
Розділ 6
В'їзд до двору будинку з боку вулиці Федорова знову був закритий – цього разу якийсь недотепа залишив перед воротами свій «жигуль» кольору мокрого асфальту.
Оксана, оглядівшись, втиснула свою «Чебурашку» між двома іномарками, припаркованими під Старопігійським інститутом, і, зачинивши машину, ввійшла до двору. З боку Федорова на цьому будинку номера не було. Може, саме тому автолюбителі з завидною регулярністю кидали свої машини під воротами.
Піднімаючись по дерев'яних сходинках на свій другий поверх, Оксана прислухалася до їх поскрипування. Сходинки в її парадному відзначалися тихістю й податливістю.
Стягнувши з ніг високі осінні чобітки, хазяйка пройшла в єдину кімнату маленької та затишної квартири, всілася на канапу. Перевела