Хтось сказав Мяу? Книга 2. Ганна Рось
жачок.
– Ногами не дійти, на машині треба.
– Шкода, – сказав вужик, – хто мене візьме в машину?
– Чому, наш тато може, – розхрабрився Річі. – Місця всім вистачить.
– Усім? – з надією подивився Колько.
– Всім! – впевнено відповів песик. – Тільки треба Вірочку попросити, а вона татка умовить. А ми скоро поїдемо картоплю копати, ось вас і відвеземо, – запевнив песик. – А ти, Барсику, не хочеш в село? – запитав він.
– У мене і тут молоко не переводиться, – облизався Барсик. – А що ж Нічка там робить? Все мишей їсть? – запитав він.
– Ні, вона там головний щуролов на селі, – впевнено відповів щеня.
– Щуролов? – здивувалися відразу всі троє друзів.
– Так, вона придушила о-о-ось такого щура, – Річі розсунув лапи, показуючи, який величезний був щур.
– Ось це так! – прицмокнув Барсик. – Ай да Нічка. А з вигляду не скажеш, така тендітна, добра. Або ти жартуєш над нами? – примружив він око.
– Чиста правда! – образився Річі. – Запитайте у Вірочки, якщо мені не вірите.
– Так, життя в селі! – із захопленням сказав їжачок. – Тут тобі – миші, тут тобі – коники, тут тобі…, – він задумався.
– Гусениці, – підказав вужик.
– Суцільний обід! – потер лапки їжачок.
– Так і розтовстіти можна, – хихикнув Барсик.
Всі подивилися на Барсика.
– Деякі і тут не голодують, – ввічливо зауважив Колько.
– А у Нічки там є друзі? – поцікавився кіт. – Або вона весь час на чергуванні?
– Там друзі ослик, кіт Шустрик, його мама Шуня! – радісно згадував Річі.
– Ослик? В селі? – здивувався Барсик. – Я ослика тільки в цирку бачив. Так це цирковий ослик?
– Ні, він молодий. Він сільський. Але такий розумний і вихований! – песик повертів хвостом. – А ще він сміливий! Одного разу на нас напала ціла зграя гусей, – згадав Річі. – Ослик я-ак побіжить! Всіх гусей розігнав.
– А ти що? – запитав Колько.
Всі подивилися на Річі. Пес не розгубився:
– Я я-ак загавкав. Га-ав, га-ав!
– Так ми тобі й повірили, – посміхнувся кіт. – Ти тільки мяу-мяу, ой перепрошую, – вибачився він, – ти тільки тяв-тяв.
– А хто на Барбоса нападав? – заступився за нього вужик.
– А я не сперечаюся, Річі сміливий, – поправився кіт.
– Ви тоді удвох я-ак дали Барбосу! А Колько його я-ак поколов голками! – розійшовся вужик.
Всі подивилися на вужика. Він завжди такий спокійний і мовчазний раптом розговорився.
– Вужику, пригощайся молоком, – згадав Барсик про блюдечко молока.
– Дякую, – сказав вужик. – У мене в горлі пересохло.
– Колько, пригощайся, – запросив кіт.
– Дякую, – відповів їжачок.
У вихідні тато, як і обіцяв, зібрався їхати до бабусі Марусі копати картоплю.
– Тату, візьми мене, – попросила Вірочка. – І Річі!
– У мене велике прання, я не поїду, – сказала мама. – Треба, поки сонечко білизну висушити, а то задощить – де її сушити.
– Мамо, ми самі впораємося, я буду татові допомагати, – пообіцяла Вірочка.
– Стрибайте в машину, – скомандував тато.
Вірочка біля під'їзду побачила Колька і вужика.
– Тато, давай їх візьмемо в село, ну давай, – просила дочка.
– Тільки в багажник, – погодився тато.
– Залазьте в багажник, – шепнув Річі друзям, підставляючи ящик.
– Поїхали! – сказав тато, зачинивши багажник і двері.
Так їжачок і вужик опинилися в селі.
– Ой, у нас їжачок завівся, – зраділа бабуся Маруся. – Тепер на городі порядок буде. Їжачки і слимаків їдять, і комах, і гусениць.
– Бабусю, це ми привезли їжачка з міста, – сказала Вірочка.
– От і добре! Тут йому роздолля буде, не те, що в місті! І мені веселіше.
А вужик вирішив бабусі не потрапляти на очі. Він знав, що багато людей недолюблюють плазунів. Тому він відразу в траву, до струмочка і до річки, в очерети. А там їжі! І жаби, і рибкою можна поласувати.
Почувши, що у сусідів з'явився їжачок, ослик прийшов до них подивитися на нового мешканця, а заодно і познайомитися.
– Привіт, я Ося! – сказав він.
– А я Колько, – відповів їжачок. – Мене так всі звуть. А я тебе знаю, нам Річі розповідав, який ти сміливий.
– Я? – здивувався ослик.
– Ага, – кивнув їжачок.
Ослик підняв догори брови. «Коли це я був сміливий? Якось і не помітив», – подумав він.
– Здрастуй, ослику! – прибіг Річі. – Тяв-тяв!
– Ти