Пармський монастир. Стендаль (Мари-Анри Бейль)
треба:
1. Неодмінно щодня ходити на месу, взяти собі за сповідника людину спритну і віддану монархії і на сповіді висловлювати лише добромисні почуття.
2. Не водитися ні з ким, хто має славу дуже розумного, і принагідно говорити з жахом про бунти як про дії зовсім не припустимі.
3. Не відвідувати кав'ярень, не читати газет, окрім двох офіційних листків – турінського та міланського, і взагалі виявляти нехіть до читання, а надто не читати ніяких книжок, виданих після 1790 року, на виняток заслуговують лише романи Вальтера Скотта.[115]
– Нарешті, – додав канонік не без ущипливості, – йому треба відкрито впадати коло якоїсь місцевої кралі, звісно, дворянки. Це доведе, що він не вирізняється понурою й бентежною вдачею, властивою майбутнім конспіраторам.
Перед сном графиня й маркіза понаписували Фабріціо довгі листи, і обидві із зворушливою запопадливістю передали йому всі канонікові поради.
Пошитися в конспіратори Фабріціо не мав ніякої охоти: він любив Наполеона і, правом дворянина, вважав, що народився для того, щоб жити щасливіше за інших. Буржуа здавались йому смішними. Відтоді, як його забрали з колегії, він не розгорнув жодної книжки, та й у колегії читав лише літературу, видану в обробці єзуїтів. Він оселився під Романьяно в пишному палаці, одному з шедеврів славетного архітектора Сан-Мікелі,[116] але ці чудові апартаменти стояли пусткою вже тридцять років, тому там протікали всі стелі й не зачинялося жодне вікно. Не церемонячись, Фабріціо взяв в управителя коней і цілі дні їздив верхи. Він ні з ким не розмовляв і все думав. Порада підшукати собі полюбовницю в родині якогось запеклого рояліста здалася йому цікавою, тож він так і зробив. Сповідником обрав молодого священика, інтригана, який пнувся в єпископи (як духівник Шпільберга[117]).[118] А проте він ходив пішки за три льє, аби лише в непроникній, як йому, здавалося, таємниці читати «Констітюсьйонель»[119] – цю газету він вважав відкриттям. «Це так само гарно, як Альф'єрі[120] і Данте![121]» – любив він вигукувати. Фабріціо мав одну рису, властиву французькій молоді: до свого улюбленого коня та улюбленої газети він ставився серйозніше, ніж до добромисної коханки. Але в цій щирій і твердій душі ще не було наміру наслідувати інших, тим-то він не зумів здобути друзів у товаристві маленького містечка Романьяно. Його простоту називали пихою і не знали, що й думати про його вдачу. «Це молодший син, скривджений тим, що він не старший», – відгукувався про нього кюре.[122]
Розділ шостий
Визнаємо щиро: ревнощі каноніка Борди були небезпідставні. Графині П'єтранера Фабріціо після повернення з Франції здався прегарним незнайомцем, якого вона колись добре знала. Вона покохала б його, якби він заговорив про кохання: хіба його вчинок, та й сам він не викликав у неї палкого, сказати б, безмежного захвату? Але поцілунки й розмови Фабріціо були такі невинні, сповнені такої палкої
Тобто не читати книжок, позначених впливом революційних ідей. Романи великого англійського письменника, творця європейського історичного роману Вальтера Скотта (1771–1832) названо як виняток через їхню віддалену від сучасності тематику або ж через консервативні політичні погляди Скотта. Але на той час іх ще не було перекладено італійською мовою.
Дивись цікаві мемуари мосьє Андріана, вони втішні, як казка, і залишаться дли нащадків, як Таціт