Прокляті рубіни. Книга друга. Кольє Магдаліни. Андрис Лагздукалнс
без духу впав на мокру траву. Прибравши пістолети за пояс, чоловік став на сходи та нагнувшись над жінкою перевірив пульс. Переконавшись, що вона мертва, він дістав з-за пазухи золоте кольє і надів його на шию нещасної, ретельно застібнувши замок. Зістрибнувши на траву, він попрямував до віконта, що стояв біля дуба.
– Стійте панове, зупиніться. Ім’ям короля! Наказую зупинитися! – долинув до них віддалений крик.
Почувся тупіт копит кількох коней, що стрімко наближався. Відреагувавши на вигуки, віконт, немов би прокинувся.
– До бою панове! – подав він команду.
Віконт і його супутники стрімко вихопили пістолети. Знову пролунали постріли. Чоловіки із захованими за хустками обличчями, снопами повалилися на траву. Їхній ватажок розвернувся і щосили кинувся геть, затискаючи долонею поранене плече. Віконт метнув кинджал. Пролунав зойк і втікач впав. Він спробував повзти, але сили залишили його, і він затих.
На галявину вилетіли з десяток вершників на змилених конях. Вершники тримали в руках списи, прикрашені трикутними вимпелами з символами королівської гвардії. Офіцер, зістрибнувши з коня, підбіг до віконта і його супутників. Він з жахом озирався на всі боки, намагаючись зрозуміти що сталося.
– Віконте, у мене лист від короля. Він просить вас вирішити все мирним шляхом. Смерть герцога загрожує нам незворотними політичними наслідками. Під загрозою торгівельна угода.
– Ви спізнилися офіцере, втім, як і ми. Якісь мерзотники напали на карету герцога. Убитий він, його дружина і секундант.
– О Боже. Як таке могло статися? І де? У Булонському лісі.
– Передайте його Величності королю Франції Людовику XIII Справедливому, мої щирі співчуття. Винні покарані. Зазвичай, краще було б цих покидьків четвертувати або повісити, але ми були в меншості. Слуги не беруться до уваги. Можна підвісити їхні тіла на Ринковій площі. Раптом хтось впізнає цих пройдисвітів. Тоді, король зможе забрати їхні будинки і худобу до державної скарбниці.
– Звичайно, я передам ваші слова віконте, але яка трагедія. Здається, у них у Парижі залишилися діти.
– Ні, діти в Іспанії. Міркую, що родичі подбають про сиріток.
Віконт підійшов до тіла ватажка нападників. Насилу витягнув зі спини кинджал, протер лезо об траву і сховав його в піхви.
– Я особисто відвідаю начальника міської варти і усе розповім, – приклавши пальці до капелюха, віконт розвернувся і попрямував до карети. Супутники віконта рушили слідом.
Пізно ввечері того ж дня в невеликому придорожньому трактирі віконт зустрівся з людиною, яка замовила ранкову «виставу». Як і його співрозмовник, віконт ховав обличчя під каптуром плаща. Сівши за стіл він взяв склянку і зробив пару ковтків.
– Диявол вас роздери. Так це ж вода! – він з огидою сплюнув на брудну підлогу трактиру.
– Віра не дозволяє мені пити вино. Ось плата за вашу послугу, – співрозмовник під столом передав віконту два