Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський
хутко підвівся і схопив дівчину за плечі.
– Моя горличко! Якби ти знала, як я сильно тебе люблю. Без тебе мені Божий світ не милий. Я готовий хоч завтра одружитися з тобою. – Парубок почав гаряче цілувати лице Олени.
Серце в дівочих грудях швидко-швидко закалатало. Терешко вже давно подобався Олені, юнак казав їй про своє кохання, але вона все вважала, що він просто жартує. Такої навали на дівчину Терентій ще ніколи не робив, тож Олена розгубилася і кволо намагалася вирватися з обіймів юнака. «Що ж мені робити? Я вже Самійлові пообіцяла, і Терешко мені теж подобається», – думала дівчина, відчуваючи, як у неї починає паморочитися в голові.
– Люба, якщо ти не станеш моєю, я накладу на себе руки. Виходь за мене заміж, кохана, у тебе буде все, що забажаєш. Я відшукав у полі горщик із бусурманським сріблом. Тільки стань моєю, і в тебе буде все.
– Так, я стану твоєю, вийду за тебе, – прошепотіла Олена й пристрасно поцілувала хлопця в губи. – Але пообіцяй мені одне!
– Будь-що, серце моє! – Терентій підхопив Олену на руки й затанцював на місці, не в змозі стримати почуттів.
– Терешку, завтра зашли старостів до мене. Наше весілля має відбутися якомога скоріше, вже на цих вихідних, – швидко заговорила дівчина.
– Так, моя кохана! Моя мрія збудеться! Дякую, Боже! – Парубок підстрибнув разом з Оленою і, не втримавшись на ногах, повалився спиною на траву, притискаючи дівчину до своїх грудей.
Самійло був весь у полоні любові, приємне відчуття переповнювало його душу. «Які ж будуть раді батьки, коли я повідомлю їм цю гарну новину, – міркував Кішка. – Треба швидше дістатися Канева й відправити сватів у Тернівку».
Замислений, Кошич не розбирав дороги, пройшов повз крайні оселі Тернівки й заглибився в густий ліс. Лише коли почало заходити сонце, Самійло зрозумів, що не наближається до Тернівки, а віддаляється від неї. Розвернувшись, козак побіг вузькою стежкою назад і, коли вже геть стемніло, опинився в селі. У цей час на краю Тернівки стояли Семен з Марком та гукали свого товариша.
– А ось і Самійло, він у лісі був! – закричав Турбай, побачивши побратима.
– Кішко, ти цвіт папороті шукав? Наче ж сьогодні не Купальська ніч, – з усмішкою мовив Рудий.
– Нащо мені чортівське золото, – махнув рукою Кошич. – Я закохався в дівчину й хочу з нею одружитися.
– Отакої! Ти її в лісі здибав? – ступив крок уперед Семен.
– Та де там. Мою наречену звуть Оленою, вона з Тернівки, дочка Семена Байдака.
– І яка вона, гарна? – поцікавився Рудий.
– Її краса сліпить очі, мов сонячне світло, – замріяно підняв очі догори Самійло. – Я хочу якнайшвидше дібратися до Канева, щоб дістати батьківське благословення та заслати сватів.
– Це добра справа. – Марко підкрутив вуса. – Я теж сподобав тут одну дівчину, Параску. Вона така ж руда, як і я.
– Ха-ха-ха! – засміявся Турбай. – Це, мабуть, про нашого Марка в пісні йдеться:
Дід рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
І я рудий, руду взяв,
Бо