Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту. Юни Хонг
жодного раціонального пояснення, чому корейська косметика поширилась у всьому світі – тепер її можна придбати в роздрібних мережах і Парижа, і Нью-Йорка. Корейські косметичні засоби не надто відрізняються від інших, проте вони настільки розрекламовані як найновітніші та найсучасніші, що продукція корейської компанії K-beauty стала знаною скрізь.
Тож яким дивом країна, де лише сімдесят років тому в більшості будинків навіть водогону не було, змогла стати настільки крутою?
Завдяки нунчі, очевидно. Виживання найпристосованіших[11], якщо перефразувати пана Дарвіна, не означає, що виживають найсильніші. Виживають ті, у кого прудкіше нунчі.
Звідки в корейців нунчі?
Корейська народна творчість оспівує нунчі, і найвідоміший приклад – це легенда про героя XVI століття Хона Ґільдона, корейського аналога Робіна Гуда (Хон – прізвище цієї людини, ми тезки, але я не маю до нього жодного стосунку). Про справжнього Хона Ґільдона мало що відомо, проте, за більшістю версій цієї легенди, завдяки нунчі Хону вдалося уникнути замаху на вбивство, змістити правителя й самому стати монархом.
Будь-який фольклорний твір насправді засвідчує перемогу нунчі над ворогом. Легенда про Хона Ґільдона – не виняток.
За корейським епосом, Хон був сином монарха і його наложниці (яка до того ж посідала не надто чільне місце серед коханок правителя), тому до нього завжди ставилися як до позашлюбної дитини, хоча він і був улюбленцем монарха. Через заздрощі головної наложниці Хону довелося залишити палац і покладатися виключно на власну кмітливість… інакше кажучи, на власне нунчі. Завдяки йому Хон помічає передвістя того, що він загине від рук убивць, якщо не полишить рідну домівку. Нунчі допомагає йому, наче хамелеонові, пристосовуватися до будь-якої ситуації та діяти найефективніше. Так, він удає монаршого чиновника-інспектора, бажаючи, щоб його помітили, і, навпаки, прикидається візником, намагаючись не привертати до себе уваги.
Щоб дізнатися більше про Хона та його нунчі, я проконсультувалася з Мінсу Каном, професором історичного факультету Міссурського університету в Сент-Луїсі, спеціалістом з європейської історії, корейцем за походженням та автором першого повного перекладу середньовічного роману «Сказання про Хона Ґільдона» англійською мовою[12]. Професор Кан – не лише науковець, саме про нього я подумала насамперед, розмірковуючи над тим, у кого з моїх знайомих досконале нунчі.
Кан пояснює, чому Хону, як і будь-якому представникові традиційного корейського суспільства (особливо позашлюбному синові), потрібне нунчі: у складній і жорсткій класовій ієрархії (у Кореї своя ієрархія є навіть у межах одного суспільного прошарку!) без нунчі не обійтися.
«В епоху династії Чосон[13] представники декількох поколінь однієї сім’ї мешкали всі разом у великих спільних домівках, – наголошує Кан. – Ієрархія була складною, навіть у жінок, адже кожна
Виживання найпристосованіших (англ.
Джерело: Minsoo Kang.
Чосон – корейська династія, яка правила з кінця XIV до початку XIX століття. (