Світлина Хресної Матері. Галина Горицька
вона буде його рада бачити, навіть якщо вони і зустрінуться десь. Однак він їй обіцяв. А обіцянки свої молодий старшина виконував завжди. Його охопило таке хвилювання, що він навіть подумав, що навряд чи зможе заснути. Але переживав Роман даремно. Засинати по команді новоспеченого парашутиста-рятівника навчили ще в перші місяці армії.
В залі нещодавно відкритого будинку культури Київметробуду на Свердловій, 6[3] ніде яблуку було впасти. Лише незначна кількість квитків розповсюджувалась через каси. Більшість роздавалась надійним членам ВЛКМС та активістам на виробництвах. Реагували на виступ відомого джазмена мляво, ніби з примусу. Роман це помітив і в знак протесту проти абсолютної тиші в залі в кінці чергової композиції не стримався і голосно-голосно, так, що аж долоні засвербіли, почав аплодувати. Бенні Гудмен як раз виконував «Sing sing sing sing everybody start to sing like dee dee dee, bah bah bah dah Everybody go!».
На нього обернулось кілька більш свідомих громадян з барильцями, всі як на підбір – в товстих рогових оправах. «А, до біса!» – подумав молодий парашутист. Роман добре пам’ятав, коли востаннє чув цю мелодію, і йому раптом стало якось не по собі… Ніби щось відгукнулось в серці на цей джаз. На цю композицію, котру він чув ніби в іншому житті…
Люсю він так і не навідав в жодній зі своїх попередніх відпусток. Спочатку бажання побачити кохану було нестерпним. І воно свербіло йому не так поміж ніг, як в серці. Роман був впевнений, що закохався по-справжньому. І насправді, хоча юнак і обіцяв не турбувати її під час служби, ще в грудні Роман їй написав, але відповіді не отримав. Роман почекав до березня і наважився знову написати. В листі грозився, що прийде в гості, що вони підуть гуляти на Дніпровські кручі і слухатимуть улюблений обома джаз до запаморочення… Поки обом не набридне. А потім, коли підуть до нього додому, він палко цілуватиме її, пеститиме до запаморочення, відчуватиме кожним сантиметром її тіло… Відповідь на другий лист не примусила себе чекати. Люся написала, що хоче, аби він від неї відчепився. Що в неї вже другий кавалер, навіть більше – вона заручена. Ось так. Мабуть саме тоді в ньому почалися невідворотні зміни. Життя на цивілці стало видаватись якимось остогидлим, брехливим, несправжнім… І він почав тікати в чітку, рівну і без загогулин військову муштру. Там було надійно, в том середовищі, все зрозуміло. Свої не зраджували, а чужі могли хіба що вбити, але не вирвати з м’ясом з грудей серце.
Роман зі злістю згадав того недолугого листа, перехиляючи в антракті третю чарку дорогого коньяку в буфеті. Його серце стислось від болю. Може, він щось не те зрозумів з того листа? Як би йому хотілось його перечитати… Однак зробити Роман цього ніяк не міг, бо прикурив від нього цигарку і таким чином позбувся його майже відразу, такий був злий на Люсю. Гадав: «Ось зараз спалю – і край. Більше ніколи про неї не згадаю». Але ж ні… Спалити клаптик папірця виявилося набагато простіше, аніж видерти почуття зі свого серця.
Повернувшись до переповненої зали, Роман раптом відчув дивну річ. Ніби Люся тут разом з ним. Романове серце почало шалено
Сучасна вул. Прорізна.