Мирослав Скорик. Любов Кияновська
композиторів світу.
У 1966 році Скорик переїжджає до Києва, обіймає там посаду викладача класу композиції в Київській державній консерваторії імені П. Чайковського. І тут одразу йому довелося виконувати особливо відповідальне завдання. Після смерті Бориса Лятошинського 1968 року в нього завершує навчання більшість колишніх учнів видатного метра, серед них Євген Станкович, Іван Карабиць, Йонас-Освальдас Балакаускас (Литва). Молодий педагог зумів гідно продовжити традицію видатного метра, здобути авторитет у студентів. Це свідчить про неабияке визнання педагогічних здібностей Скорика. Педагогічна праця стала, поруч з композицією, провідною справою його життя. Випускники Скорика працювали або й сьогодні плідно працюють як викладачі композиції і теоретичних дисциплін в навчальних закладах України, займають помітне місце у творчому процесі нашої країни. Серед них, окрім вже названих, – такі знані імена як Олег Кива і Вадим Ільїн, Володимир Зубицький і Віктор Степурко, Ганна Гаврилець і Богдана Фроляк, Олександр Козаренко й Іван Небесний, Ярослав Верещагін і Володимир Шумейко, В’ячеслав Назаров, Ігор Корнілевич, Леся Горова, Роман Стельмащук, Богдан Сегін, Михайло Швед.
Рівночасно працює і над науковими теоретичними розвідками, пише критичні статті, здобуває науковий ступінь кандидата мистецтвознавства, захистивши дисертацію в Московській консерваторії.
Глибоке пізнання коренів національної та європейської культури викликало в композитора бажання відродити до життя незаслужено забуті твори українських композиторів. Так розпочалась у 1970-х роках справжня «редакторська епопея» в його діяльності, що в різних формах тривала майже до останніх років життя.
Завдяки старанням Скорика протягом 1970-х – початку 1990-х років побачили світло сцени українські опери перших десятиліть XX сторіччя: на сцені столичного оперного театру імені Тараса Шевченка виставлялась опера «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, оперна студія при Львівській державній консерваторії імені М. Лисенка відновила ніколи раніше не поставлені на великих сценах опери «Купало» Анатоля Вахнянина (що теж пізніше виставлялась у Києві) та «Роксоляна» Дениса Січинського. Прозвучала у виконанні симфонічного оркестру Львівської філармонії «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка. Багато творів минулого, у тому числі й хорові духовні опуси, Мирослав Скорик переклав для камерного оркестрового складу, серед них і чудовий «Отче наш» Максима Березовського. У традиційних концертах оркестру «Академія» звучать його оркестрові переклади колядок. Нерідко в транскрипціях і перекладеннях він звертався і до творчості видатних іноземних авторів.
Його редакторська праця була пов’язана з науковими пошуками, відродженням старовинної музики. В архівах Львівської наукової бібліотеки довгі десятиліття зберігалася лютнева табулятура XVI сторіччя. Композитор зробив її сучасну розшифровку і здійснив обробку трьох фантазій з неї для камерного