30 років незалежності України. Том 2. Від 18 серпня 1991 р. до 31 грудня 1991 року. Олександр Бойко
Плющ: «Ви почитайте, усi газети пишуть «Девять плюс один», дев’ять нас було i приїхав Тер-Петросян, десятий, який приєднався. За столом нас сидить 26 чоловiк, то що це за суб’єкти сидять? Тодi ж пишiть, що нас 26 суб’єктiв». М. Горбачов: «Ти автономні республіки маєш на в увазі»?
І. Плющ: «Ну перш за все автономні, а потім Лук’янова и Павлова, що це за суб’єкти?»
М. Горбачов: «А як їх виженеш?»
І. Плющ: «Е, Михайло Сергiйович, щоб не виганяти, треба було не пускати».
Другою больовою точкою на новоогарьовській зустрічі було питання принципів та моделей формування союзного бюджету. У проєкті договору було записано, що він формується з відрахувань союзних підприємств. Проти такого підходу категорично виступив І. Плющ («Михайло Сергiйович, ну так же не можна»), оскільки в Україні, за його словами, було бiльше 60 % союзних пiдприємств. Іван Степанович запропонував: давайте ми запишемо, що «союзний бюджет формується за фіксированними платежами, за узгодженою методикою». На що М. Горбачов в принципі погодився («а вообще-то да»). Пропозицію І. Плюща одразу підтримав Б. Єльцин («от это что-то, давайте так запишем») та Н. Назарбаєв і після цього почалося бурхливе обговорення, у ході якого неодноразово прозвучало «Ні!» пропозиції І. Плюща. За цих обставин М. Горбачов зробив перерву, після якої з ініціативи представників союзних міністерств була підготовлена нова редакція цієї статті: «союзный бюджет формируется из платежей союзных предприятий, а также фиксированных платежей по согласованной методике». Реакція І. Плюща на «оновлений» документ була прогнозованою і різкою: «Ви що, вже нас взагалi вважаєте за таких, чи?.. тобто, я два рази повинен платити в союзний бюджет: раз пiдприємства союзнi заплатили, а потiм ви ще й по методицi мені… i так далi. То якщо ви так будете творить…» Ну, i далі, за словами Івана Степановича, «пiшов скандал». Намагаючись уникнути поглиблення конфлікту, М. Горбачов доручив Б. Єльцину, І. Плющу, Назарбаєву внести пропозицiї щодо нової редакцiї 9-ї статтi Союзного договору.
А ось тут розпочались цікаві маневри. Коли позиція цієї трійки була майже узгоджена, всі спроби фінальної зустрічі, на якій наполягав І. Плющ, наражалися на перешкоди: Б. Єльцин (постійно «зайнятий»), Н. Назарбаєв («уже пiвтори години як злетiв, уже полетiв у Казахстан»). Коли ж врешті решт Івану Степановичу вдалося законтактувати з Борисом Миколайовичем, між ними відбувся такий діалог:
Б. Єльцин: «Це ж дуже серйозне питання, як ти вважаєш?»
І. Плющ: «Я вважаю, що ми повинні узгодити редакцію, а потiм узгодити її у своїх парламентах, а потiм уже можна вважати, що це формулювання України, Росiї i… а це буде, якщо сьогоднi ми напишем, то це Плюща. Я ж не узгодив його нi з ким, то це просто моя редакцiя. А як я узгоджу з Верховною Радою, то тодi це буде позицiя…»
Б. Єльцин: «Правильно, їжджай, ми будем тут…»[22].
Така поведінка Б. Єльцина та Н. Назарбаєва очевидно пояснюється тим, що на той час у них уже були попередні домовленості з М. Горбачовим, які вони мали остаточно узгодити у ніч
Інтерв’ю з Іваном Плющем, Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988–1991, Касета 2. – https://oralhistory.org.ua/interview-ua/636/