Колгосп тварин. Джордж Оруэлл
Майора спонукала тямущих тварин подивитися на своє життя і світ загалом по-новому. Коли вибухне Повстання, чи визріє воно за їхнього життя – ніхто не знав, проте кожен чітко усвідомлював свій обов’язок – готуватися до нього. Навчальна та організаційна робота припала, природно, на спільноту свиней, які за загальним визнанням були найрозумнішими. Серед них виокремилася двійка лідерів – молоді кнури Сніжок і Наполеон, яких містер Джонс відгодовував на продаж.
Єдиний представник беркширської породи на фермі, великий і доволі зухвалий на вигляд, Наполеон, був мовчазний, але зазвичай, як усім було відомо, вмів домагатися свого. Тим часом Сніжок – жвавий, балакучий і винахідливий, на думку багатьох, поступався товаришеві статечністю. Решта кнурців були кастровані. Найвідомішим серед них був маленький вгодований Пискун – з круглими щоками, верткими очима і пронизливим голосом. У вмінні вести бесіду йому не було рівних, а під час важкої суперечки він доповнював сказане вкрай переконливими рухами – метляв хвостиком і підстрибував. Свині подейкували, що тоді Пискун цілком здатен із чорного зробити біле.
Саме ці троє напрацювали зі сказаного старим Майором цілий філософський напрям, якому дали назву Тваринізм. Майже щоночі, відразу після того, як містер Джонс ішов до будинку, вони збирали в хліву секретні збори, на яких роз’яснювали іншим основи свого вчення. На початках їхню філософію ніхто не сприймав, і найгіршим, вважали вони, було не відсутність розуміння, а байдужість. Деякі тварини навіть згадували про обов’язкову вірність містеру Джонсу, якого називали Господар, і висловлювали примітивні думки на кшталт: «Містер Джонс нас годує, і якщо його не буде, ми всі помремо з голоду». Інші казали: «Яке мені діло до того, що станеться після нашої смерті», або: «Якщо це Повстання все одно має відбутися, то яка різниця – будемо ми його готувати чи хтось інший?»
Трійці кнурів доводилося долати величезні труднощі, щоб змусити тих, хто сумнівається, зрозуміти, що такі розмови суперечать духу Тваринізму. Найбезглуздіші запитання ставила, безперечно, біла кобилка Моллі. Насамперед вона поцікавилася у Сніжка:
– А цукор після Повстання буде?
– Ні, – твердо відповів той. – Ми не зможемо виготовляти цукор на фермі. До того ж тобі цукор не потрібен. У тебе буде вдосталь вівса та сіна.
– А стрічки в гриву мені можна буде вплітати? – занепокоїлася Моллі.
– Товаришко, – відповів їй Сніжок, – зрозумій, що стрічки, які ти так любиш, – ознака рабства. Невже ти не розумієш, що свобода дорожча за стрічки?
Моллі відповіла ствердно, але прозвучало це не дуже переконливо.
Ще важче було свиням боротися проти побрехеньок, які поширював ручний ворон Мозес. Улюбленець містера Джонса, нишпорка та пліткар, був вправним говоруном. Він стверджував, що йому відомо про існування потойбічної країни, яка звалася Льодяниковою Горою. До неї потрапляють усі тварини після смерті. За словами Мозеса, вона розташовується десь на небесах, відразу за хмарами. На Льодяниковій Горі сім днів на тиждень – неділя, конюшина цвіте цілий рік, цукор-рафінад і кминні хлібці ростуть просто на живоплотах. Тварини, щоправда, не