Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256). Коллектив авторов
Ярославу».
За часів цього славного князя назву «Русь» у широкому значенні використовували, як і за Володимира, а також під час характеристики церковних подій. Дві з таких подій стосуються 1051 р. Тоді: «Постави Ярославъ. Лариона митрополитомъ. Руси». І тоді ж Антоній на Афоні отримав чернечий чин, а ігумен монастиря наставляв його: «Иди в Рус(ь) опят(ь) и буди бл(а)гословение от С(вя)тыа Горы, якоже о тебе многи черноризьци имут быти», и бл(а)гословивъ ег(о) и отпусти, река ему: «Иди с миромъ». Пізніше «Антонии же прославлень быс(ть) в Рускои земли». Усі ці повідомлення стосуються південноруських літописів. А в Новгородському першому літописі «Руська земля» згадується лише 1016 р., коли була проголошена «Руська Правда».
Русь загалом присутня і в характеристиці печерської братії під 1074 р. у Лаврентіївському літописі, у якому мовиться про те, що після смерті Феодосія Печерського ігуменство перейшло до Стефана, а вмерлий був «такы черньцъ яко свътила в Руси сьяють». Тоді у святій обителі перебував «брат именемь Єремия. иже помняше крещнье Русьскыя».
Про великого князя київського як главу усієї держави повідомляє літописець, описуючи освячення печерського собору Святої Богородиці: «…благоверномъ князи Всеволодъ. державному Руския земля». Під 1090 р. у Іпатіївському літописі повідомляється про те, що Єфрем – переяславський єпископ – збудував у місті багато кам’яних споруд, серед яких було і «строенно банное камяно. сего же не было в Руси». Радзивіллівський літопис, повідомляючи про освячення вищезгаданого печерського храму, додає ще до характеристики Феодосія Печерського, що він молився за люд християнський і за землю Руську. Цього ж року помер митрополит Іоанн «сякого не было преже в Руси, и по немъ не будетъ». Про смерть згаданого видатного митрополита, але під 1089 р., повідомляє й Лаврентіївський літопис. У цьому ж зводі під 1093 р. йдеться, що 24 липня – «праздникъ Бориса и Глъба. єже єсть праздникь новый Русьскыя земля».
Ще один цікавий факт, який знайшов відображення в усіх згаданих літописних списках: нашестя на давньоруські землі «прузів» – сарани. На півдні така екологічна біда зафіксована під 1094 р., а в Новгородському першому літописі – під 1095 р. І хоч цей природний негаразд начебто був трагедією для всієї країни, звичайно, він стосується південних територій за біологічними особливостями розселення цих комах. Хоча опосередковано впливав і на життя в північних районах – зменшення запасів хліба. Тому, як і напади кочівників на землі Русі загалом, нашестя сарани на всю східнослов’янську територію варто трактувати лише умовно, пам’ятаючи про регіональну специфіку.
Про Русь у широкому значенні мовиться в «Поученії» Володимира Мономаха, що увійшла як частина до Лаврентіївського літопису і була зафіксована під 1096 р. Звертаючись до читача видатний діяч Київської Русі закликав: «Русьскы земли не погубити», «понеже не хочю я лиха, но добра хочю брати и Русьскъи земли». У цьому ж літописі, як і в Іпатіївському,