Пешки в чужой игре. Тайная история украинского национализма. Мирослава Бердник
вот этот человек, который «мав в собі багато авантюристичного», приехав из Москвы, начинает уговаривать Грушевского примерить на себя роль «украинского Родзянко» (главы III и IV Думы) или «украинского Львова» (премьера первого и второго кабинетов Временного правительства). Сам Грушевский об этом пишет так: «Вперше я почув її від вищезгаданого Маєвського, але, знаючи його ексцентричність і індивідуальність, не надав їй особливого значення, думаючи, що вона зостанеться ще надовго його індивідуальним добром. Як «давній московський знайомий», він часами заходив зі мною в довірочні розмови, ким я хочу бути – чи Родзянко, чи Львовим, а коли я висловив своє нерозуміння сього питання, пояснив свою гадку: час внести ясність і роздільність у функції нашого українського центру; Ц. Рада мусить правильно і постійно функціонувати як тимчасовий український парламент; але мусить поруч нею бути, чи нею організовуватись українське правительство; він займався пропагандою сієї ідеї, і наперед хотів би знати, яку роль взяв би я собі при здійсненні сього плану… Я, скільки памятаю, відповів йому, що мені ся справа не здається такой негайною, особливої роботи для екзекутиви (исполнительной власти – М.Б.) я не бачу, і Ц. Рада може ще довго полагоджувати чергову організаційну роботу в нинішній формі, але в кожнім разі не маю охоти переходити на екзекутиву і краще б зістався в Ц. Раді, поскільки можу бути їй корисний».
Грушевского устраивала роль «батька», который сидит во главе представительского органа «всієї організованої української людності». Однако он узнал, что Маевский уже обсуждал свои предложения в ЦК эсэров; поэтому, «сыграв на опережение», в мае в статье для газеты «Народна воля» написал о необходимости создать «Тимчасовий український уряд» и о его функциях: «Він організовує при собі комісії для всяких справ наших українських – комісію організаційну, військову, освітню, правничу, фінансову й інші… повинен об’єднувати й керувати національно-політичною діяльністю всіх українських організацій для осягнення тих політичних завдань, для яких об’єднувались сі організації – осягнення широкої автономії України в Федеративній Російській республіці…»
Первый универсал: «Не одділяючись від всієї Росії…»
Скоро Центральная Рада, почувствовав слабость Временного правительства, перестала считаться с его властью и стала рассматривать себя как орган автономный и независимый от общероссийских учреждений. Впервые это проявилось в обращении Центральной Рады к Временному правительству с декларацией, в которой излагался ряд требований. Этот документ повезла депутация во главе с Винниченко. Депутация эта, посланная за спиной Исполкома, привела к столкновению между Исполкомом и Радой. На следующий день все киевские газеты вышли с заголовками «Украинский вопрос в Исполнительном комитете». Была послана контрдепутация. Однако она оказалась излишней, так как к этому времени Временное правительство