Завдання Героїв. Морган Райс
від пазурів, але вони були закриті і виглядали, наче їм вже кілька днів. Крові більше не було.
Тор з подивом подивився на Аргона.
“Як ви це зробили?” – спитав він.
Аргон посміхнувся.
“Це не я. Це ти. Я просто направив твою силу”.
“Але в мене немає сили лікувати”, – заперечив збитий з пантелику Тор.
“Справді?” – здивувався Аргон.
“Я не розумію. Я не бачу тут жодного сенсу”, – ще з більшим нетерпінням сказав Тор. – “Будь ласка, скажіть мені”.
Аргон відвів погляд.
“Деякі речі ти зрозумієш з часом”.
Тор про щось думав.
“Чи означає це, що я зможу увійти до Королівського Легіону?” – захоплено спитав він. – “Звісно, якщо я можу вбити Сиболда, я можу виступати на рівних з іншими хлопцями”.
“Звісно, ти можеш”, – відповів той.
“Але вони обрали моїх братів, а не мене”.
“Твої брати не змогли б убити цього звіра”.
Тор задумливо дивився.
“Але вони вже відмовили мені. Як я можу приєднатись до них?”
“З яких це пір воїну потрібне запрошення?” – здивувався Аргон.
Ці слова запали Тору в душу. Він відчув тепло у своєму тілі.
“Ви маєте на увазі, що я можу просто прийти, без запрошення?”
Аргон посміхнувся.
“Ти твориш свою долю. Не інші”.
Тор моргнув, і вже за мить Аргон щез. Знов.
Тор озирнувся, але слідів друїда ніде не було видно.
“Ось тут!” – пролунав голос.
Тор розвернувся та побачив перед собою величезний валун. Йому здалося, що голос лунав з нього, і він негайно туди піднявся.
Він видряпався на вершину, але не побачив жодних ознак Аргона.
Між тим, з цієї точки він мав можливість бачити понад деревами Темного Лісу. Він бачив, де закінчується Темний Ліс. Він побачив як сідає друге темно-зелене сонце, а, крім того, дорогу, що вела до Королівського Двору.
“Ти можеш піти цією дорогою”, – пролунав голос. – “Якщо наважишся”.
Тор повернувся, але знов нікого не побачив. Це був лише голос, луна. Але він знав, що Аргон був десь тут, підштовхуючи його. І він відчував, що голос правий.
Наступної миті, не вагаючись, Тор зіскочив зі скелі і направився крізь ліс до далекої дороги.
Він спішив назустріч своїй долі.
Розділ третій
Король МакҐіл – дебелий, груди колесом, з надзвичайно густою сивою бородою і широким зморшкуватим лобом, що бачив дуже багато битв – стояв на верхній башті свого замку. За ним стояла Королева, і вони разом дивилися на приготування до святкувань. Перед ними у всій своїй красі розкинулися його землі: вони простягалися далеко, доки вистачало погляду, а місто, обнесене старовинною кам’яною стіною, процвітало. Королівський Двір. З’єднані між собою лабіринтами звивистих вулиць, стояли кам’яні будівлі усіх форм і розмірів: для воїнів, для двірників, коней, Срібла, Легіону, охоронців, а також казарми, зброярні. А поміж ними – сотні домівок його