Захребетник. Генри Лайон Олди
зараз?
– Саме зараз. Ані хвилиною пізніше.
– А якщо я не бажаю?
– Що ж, забажайте. Буду вам дуже вдячний.
Рябий відверто провокує сварку, – це без сумніву.
– Пане, ваша наполегливість мене стомлює, – Джеймс намагався говорити спокійно й доброзичливо. Всетаки крах ідеалів дечого навчив молодика. – Якщо вам запраглося схрестити із мною клинки, я до ваших послуг. Завтра вдень – там, де ви запропонуєте. А тепер дайте мені пройти.
Рябий усе ще заступав дорогу. Рука «мисливця» лежала на ефесі шпаги, а поза ясно виказувала готовність вихопити зброю будьякої миті. Поведінку настирливого любителя «свинячих мечів» можна було витлумачити в одинєдиний спосіб.
– Ви – найманий убивця? Професійний браво?
Запитуючи це, Джеймс посміхався.
Терплячість не значилася серед достоїнств колишнього ідеаліста.
– Ні.
– Грабіжник?
– Ні.
– Просто забіяка?
– Ні.
– Дурень?
– Навряд.
– Дуже добре.
– Чому ж це добре? – уперше стриманість рябого дала тріщину. Зпід нахабної маски визирнуло здивування, немов злодій ізза рогу сплячого будинку. – Що ви бачите тут хорошого?
Джеймс Рівердейл, серед предків якого значилися граф Роберт Швидкий, близнюки Сайрус і Сайлас Непереможні, Клайв Гроза Шарлатанів і, нарешті, улюблений дідусь Ернест, розреготався, відчуваючи приплив бадьорості.
– Куди вже краще, пане! Виходить, мені буде не так огидно заколоти вас!
Хлопець відстрибнув назад і вихопив із піхов рапіру, подаровану йому дідом на минулий день народження. Клинок був трохи коротший, ніж у вчорашньої брети, але руків’я більше пасувало Джеймсовій манері фехтувати. Замість традиційної чашки, гарда рапіри формувалася дужками та кільцями. Дві подвійні дужки, стикуючись, утворювали pas d’ane – друге бічне кільце гарди. А бічні заглибини у звуженій і затупленій частині клинка між кільцями полегшували прохід пальців у pas d’ane.
Це дозволяло активніше діяти плечем.
– Не заперечуєте, пане, якщо ми ускладнимо завдання?
Лівою рукою Джеймс оголив дагу.
– Будь ласка.
Місяць щедро хлюпнув ртутним полиском на шпагу та на довгий кинджал рябого.
Вулиця Малих Карбувальників спала або вдавала, що спить. Зрештою, якщо мирні баданденці здатні спочивати під заспокійливі вигуки сторожів, чи може їм завадити дзенькіт клинків? А якщо й завадить, то чи захоче мирний баданденець цікавитися таким характерним дзенькотом, що неминуче наводить на маловтішні міркування?
Відповідь в обох випадках одна: ні.
Хвилина вечора, який переходить у ніч.
Хвилина життя, що переходить у смерть.
Хвилина.
Мізерія для розтринькувача, але для двобою – вічність.
Рівно через шість десятків секунд, ущерть наповнених найенергійнішими спробами вразити один одного, Джеймс запримітив у діях рябого дивну закономірність. Серед вихру