Пентакль: Збірка. Марина и Сергей Дяченко
Кава при цьому ледь не вихлюпнулася на байдужу блондинку.
На зап’ясті фігляра огидно запілікав електронний годинник.
– О, північ! – зрадів панк. – Ви по-диявольському пунктуальні!
– Заходьте, сідайте, – відволіклась на секундочку блондинка. – Кави хочете?
Правильно, після цієї кави до ранку не заснеш… Ай! Чернець, згинь!
Це панк, звісившись зі столу-японця, ущипнув блондинку за пишні тілеса.
«Чернець?!»
– Інокентій Інокентійович! – відповів красень на німе запитання. – Можна просто Кеша. Чернець – тільки для Валюхи, по суботах. Правда, Валюха-стрибуха? Добре, приступимо.
Він став серйозним, витяг з-за пазухи якусь роздруківку і заходився звіряти.
– Гаврошенко Ганна Павлівна, 48-го року народження?
– Т-так…
– Адреса… ну, у вас я був, адреса правильна… Паспорт?
Нюрка продиктувала по пам’яті номер і серію, і Валюха відбила на клавіатурі
хвацький дріб. Перевіряти блондинка не стала: чи знала дані Нюрчиного паспорта заздалегідь, чи довіряла.
– Ну-бо, продовжимо екзекуцію…
Питань було багато. Здебільшого стандартні, канцелярські, як при працевлаштуванні: освіта, попереднє місце роботи, номер ліцензії Мінохорони здоров’я, номер диплома курсів народних цілителів і екстрасенсорики, ІНН (добре, що здогадалася всі папери з собою захопити!), сімейний стан… Але зустрічалися й унікальні, що б’ють по нервах:
– Галюцинаціями не страждаєте? Неврастенія? Параноя?
– Ні.
– Мандеп?
– Що?!
– Маніакально-депресивний психоз?
– Ні!
– Шизофренія? На обліку в психдиспансері не стоїте?
– Ні!!!
– Як волієте працювати: з явищем чи без?
Розумно вирішивши, що з двох бід треба вибирати менше, – тільки явищ мені й не вистачало! – Нюрка коротко відрізала:
– Без!
– Розумне рішення, – покивав Інокентій, розпушивши гребінь. – Для чого вам зайві турботи, вірно? Зодіакальне зрушення при роботі враховувати будемо?
– Звичайно! – без докорів сумління випалила Нюрка. Позначилися професійні навички.
– Прекрасно. Просто чудово! Валюха, у базу внесла?
– А ти як думаєш, йолопе?
– От і все, Ганно Павлівно. Зараз ми випишемо вам реєстраційний номер – і ви вільні. Їдьте додому, відпочивайте, а з понеділка – вперед до бою! Приступайте до роботи. Уже, так би мовити, офіційно. Під патронатом.
– А… договір? Розписатися десь треба? – оторопіла Нюрка.
– Кров’ю?!
Очі Інокентія спалахнули пекельним вогнем, верхня губа, тремтячи, поповзла догори, готуючись оголити ікла. Нюрка охнула, позадкувала, але мерзенний Чернець заіржав наче справжнісінький жеребець. Валюха теж пирснула в кулачок.
– Нюра, Нюра, до чого ти дурна! – Чернець, кривляючись, приставив пальці до голови, імітуючи роги. – Їдь додому, на таксі розоришся. Ось, тримай.
У