Шмагія. Генри Лайон Олди
духом. По всьому тілі, у потаємних місцях, почали спалахувати темно-лілові вогники. Кадик, пахви, лівий лікоть, куприк… Мана перерозподілялася для додаткового викиду. Вогники були цієї миті цілком видимі, й випадковий перехожий ризикував до кінця днів залишитися недорікою. Краєчком свідомості Мускулюс зміркував, що структура вогнів на його тілі та структура дислокації пасочок біля глухого кута…
На жаль, думка залишилася внизу, на землі, а дух чаклуна піднісся у Вишні Емпіреї.
– Легкого ширяння, пане!
Дикий Янгол, пролітаючи повз нього, розкланявся з малефіком і полетів, скаржачись тіні жіночої статі на самот-ність і лиху кур’єрську долю. Тінь горнулася до серцеїда, затишно розташована в його пазурах. Мускулюс побажав янголові здійснення бажань, а по тому взявся до детального мананалізу. Спектроліз, редукція, титрування… За двадцять хвилин дух повернувся в тіло, стогнучи від ганьби. Зрозуміло, дитячі бастіони тільки з вигляду не дитячі. У всьому іншому пасочки-щебінь-гілочки були начисто позбавлені навіть присмаку мани. Система – не система, а чаклунської сили в бастіонах і контрескарпах малечі крилося менше, ніж у бородавчастій жабі-наперстянці. У тварини хоч є шанс захопити в пащу сталевий гвинт і чекати на болоті юного дофіна з арбалетом…
Дурень ти, малефіку.
Коза ти вільновідпущена.
Драна.
Розчарований і присоромлений, Андреа брів до паркану знайомого будинку. Ретельно обходячи нещасливі пасочки: спіткнутися й розбити на додачу правий мізинець було б уже цілковитим крахом. Напився, нездара? Волхвування тобі ввижається, недоумку?! Хотілося впасти на розстелене ліжко, заплющити очі, забутися… Біля воріт, із будки, буркотливо гавкнув Нюшка: носить, мовляв, усіляких! Мускулюсу пригадався Дикий Янгол, і він вирішив був поскаржитися псові на самотність, але підвів очі й скам’янів дурною тичкою.
На другому поверсі дому Швелерів світилося вікно.
Видимо, там розташовувалася спальня хворої Ядвіги. Звідси можна було розгледіти лише різьблену спинку ліжка, – поважне родинне ложе, де справно зачиналися маленькі швелерята й відходили в світ інший старі, поступаючись спадкоємцям правом бити, м’яти й дубити. Над ліжком виразно виднівся на світлому тлі силует хазяїна Леонарда. Обличчя чинбаря світилося радістю, губи ворушилися, вимовляючи нечутні звідси слова, а схожими на окости ручиськами Леонард робив паси.
Прокляття!
У цих пасах крилася система.
Пес Нюшка гавкнув голосніше, дивуючись гостеві: чому чекає зовні? Воріт у Фарбівній слободі не замикали. Але Мускулюс залишився глухий до натяків пса. Весь перетворився на увагу, стежив за пасами хазяїна. Абсолютно невідомі комбінації. Безглузда ритміка пальцювання. Плечі трохи напружені, він сутулиться, тому жест виходить скутий, немов у початківця. Але помилка виключалася. Такі рухи не відбуваються самі собою, під час бесіди з пригніченою недугами дружиною. І – щастя. Немислиме, незбагненне,