П'ятнадцятирічний капітан. Жуль Верн
Однак, в трюмі, – продовжував капітан Халл, – ви, можливо, знайдете декілька тарганів. Звичайно, якщо вони вас зацікавлять.
– Звичайно, зацікавлять! Як мене можуть не зацікавити ці нічні прямокрилі комахи, які накликали на себе прокляття Вергілія та Горація! – відказав кузен Бенедикт, гордо випроставшись. – Як можуть не цікавити мене ці близькі родичі periplaneta orientalis та американського таргана, що мешкають…
– …що забруднюють… – сказав капітан Халл.
– …що царюють на борту! – гордовито поправив його кузен Бенедикт.
– Непогане царство!
– О! Одразу помітно, що ви не ентомолог, пане!
– В жодному випадку!
– Послухайте, кузене Бенедикт, – посміхаючись, промовила місіс Уелдон, – сподіваюся, ви не віддасте нас на поталу тарганам заради науки?
– Я бажаю лише одного, кузино! – палко відповів ентомолог. – Лише одного: прикрасити свою колекцію якимось рідкісним екземпляром.
– Отже, вас не задовільнили новозеландські знахідки?
– Навпаки, дуже задоволений, кузино. Мені пощастило спіймати там екземпляр жука-стафіліна, який до мене знаходили лише в Новій Каледонії, за декілька сотень миль від Нової Зеландії.
Цієї хвилини Дінго, який грав із Джеком, підбіг до кузена Бенедикта.
– Згинь, згинь! – закричав той, відштовхуючи собаку.
– О, містере Бенедикт, – вигукнув капітан Халл, – як можна любити тарганів й ненавидити собак?!
– Ще таких гарненьких собачок! – сказав маленький Джек, обійнявши обома рученятами голову Дінго.
– Так…можливо… – пробурмотів кузен Бенедикт. – Але ця потворна тварина обдурила мої надії.
– Як, кузен Бенедикт! – вигукнула місіс Уелдон. – Невже ви зібрались зарахувати Дінго до ряду двокрилих та перепончастокрилих?
– Ні, звичайно, – цілком серйозно відповів вчений. Але ж Дінго хоча і належить до австралійської породи собак, був підібраний на західноафриканському узбережжі!
– Цілком вірно, – підтвердила місіс Уелдон. – Том чув, як про це говорив капітан «Вальдека».
– Так це….я думав…я сподівався…що на цій тварині знайдуться будь які комахи властиві тільки західноафриканській фауні.
– О небо! – вигукнула місіс Уелдон.
– Я вважав, що, можливо, знайдеться якась особливо зла блоха ще невідомого, нового виду..
– Чуєш, Дінго? – сказав капітан Халл. Чуєш, пес? Ти не виконав своїх обов’язів!
– Я даремно вичісував йому шерсть, – з погано прихованою прикрістю продовжив ентомолог, – на ньому не виявилося жодної блохи!
– Як би вам пощастило знайти блох, сподіваюсь, ви б одразу знищили їх? – вигукнув капітан.
– Добродію, – стримано зауважив кузен Бенедикт, – ви повинні знати, що сер Джон Франклін[20] ніколи марно не вбивав комах, навіть американських комарів, які кусаються незрівнянно болючіше ніж блохи. Гадаю ви не станете заперечувати що сер Джон Франклін дещо тямив в морській справі?
– Безсумнівно! – вклонившись, відповів капітан Халл.
–
Франклін, Джон (1786–1847) – англійський мореплавець, дослідник полярних країн