Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин
Дальші зарядження видадуть цивільні і військові органи Української Національної Ради.
Взивається населення до супокою і послуху сим зарядженням.
Під сею умовою безпечність публичного порядку, життя й маєтку, як також заосмотрення в поживу вповні запоручається».
Того ж дня Національна Рада звернулася і до населення Галичини:
«Український народе! Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави… Доля Української Держави в твоїх руках. Ти станеш як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш всі ворожі замахи на Українську Державу…»[137]
Отже, вже в перших документах керівники повстання намагалися заручитися підтримкою широких народних мас і, в якійсь мірі, пророкували, що до перемоги ще далеко, боротьба лише розпочинається. Військові кола, і перш за все Д. Вітовський, одразу ж закликали зміцнити збройні сили, вважаючи украй необхідним посилити війська у Львові, над яким швидко збиралися грозові хмари.
На жаль, перший великий успіх породив передчасну ейфорію як в українських діячів, так і в народних масах. Чимало стрільців, вважаючи справу зробленою, вже на другий день покинули Львів і розійшлися по домівках.
Увечері 1 листопада група галицьких діячів і військових відпровадила на вокзалі генерала Гуйна та інших високих чинів австрійської адміністрації. «Мені, старому, здається, – сказав на прощання Гуйн, – що справа не піде так легко, як почалася. Ваші противники – це завзяті люди». І він не помилився.
Майже без перешкод здійснено переворот у містах і селах Східної Галичини. Ядром повстання були українські військові підрозділи. Зокрема, в Коломиї австрійське командування намагалося відправити курінь 24-го полку на Італійський фронт, але 1 листопада його стрільці перебрали владу у Золочеві й роззброїли австрійські частини на станції Красне. Група сміливців старшинської школи під командуванням Ярослава Рибака стала ініціатором перевороту у Жовкві. Значні військові сили – 1100 стрільців, 40 старшин і 33 пластунів зібрав Військовий комітет Стрия. Під загальним командуванням сотника В. Колодницького вони оволоділи містом і навколишніми селами. У Кам’янці-Струмиловій Український громадський комітет (о. М. Цегельський, Р. Петрушевич, І. Вертиполох та ін.) роззброїв старшинську школу. Під керівництвом старшин Ю. Шепаровича, В. Назаревича, О. Косаревича 70 курсантів-українців та близько 300 селян, робітників і гімназистів захопили владу в повіті. У звіті щирецького військового комісара Василя Тибінки відзначалось, що 1 листопада 200 українських вояків перебрали владу в місті й 30 стрільців направлені до Львова. Ядро станиславівського гарнізону – 90-й стрілецький полк оголосив прихильність Українському комітетові, очолюваному адвокатом Л. Бачинським. 2–3 листопада українські старшини Теребовлі В. Шкварок, Р. Цегельський, В. Тричук провели переговори з чеським командуванням піхотної дивізії і досягли угоди щодо відправки дивізійників
Українське слово. 1918. 3 листоп.; Діло. 1918. 2 листоп.