Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.. Микола Литвин
одразу ж кинути на фронт проти наступаючих російських військ, де на легіон чекала б неминуча загибель. Але тодішній тимчасовий командир легіону Т. Рожанковський відмовився виконувати авантюрний наказ, за що був усунутий з посади. Під командуванням нового командира, одного із засновників «Просвіти», директора Рогатинської української гімназії М. Галущинського 3 вересня 1914 р. новобранці прийняли на привокзальній площі у Стрию (Львів був уже окупований царськими військами) присягу й відбули на доукомплектування у закарпатські села Горонда та Страбичів під Мукачеве[10]. Ядро легіону становили активісти січового, сокільського і пластового руху, вчорашні гімназисти та студенти. Серед новобранців були й дівчата-студентки О. Степанів, С. Галечко, А. Дмитерко, І. Кузь, О. Підвисоцька та ін.
7 вересня затверджено організаційну структуру легіону УСС, призначено командирів куренів, сотень і чот. Перший курінь очолив отаман М. Волошин, 35-річний львівський адвокат, після війни відомий діяч центристської політичної партії – Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Йому підпорядковувалися сотні В. Дідушка, Р. Дудинського, Н. Гірняка і О. Будзиновського. Другим куренем командував народний учитель із Ясениці, що під Дрогобичем, 32-річний отаман Г. Коссак, батько чотирьох дітей. До цього куреня ввійшли сотні колишнього редактора львівського часопису «Руслан», відомого сокільського діяча сотника С. Горука та О. Семенюка, О. Букшованого, вчорашнього студента Чернівецького університету та Львівської торгової академії М. Барана. Третім курінним отаманом був адвокат С. Шухевич, а його двома сотнями командували відповідно педагог Д. Вітовський і виходець із селян Дрогобиччини, недавній професор Чортківської учительської семінарії І. Коссак. Отримали посади командирів чот (взводів по-сучасному. – Авт.) чимало представників молодої національної інтелігенції, зокрема випускник Паризької художньої школи Я. Струхманчук, журналіст В. Коссак, вчорашній студент-хімік П. Франко, вихідці із селянства І. Цяпка, М. Яворський, І. Рогульський, Г. Іваненко, багато інших. Все це створювало особливий тип взаємовідносин між старшинами і стрільцями, сприяло високим бойовим якостям легіону. До речі, формою звертання було слово «товариш», прийняте згодом у Радянській армії. Отже, не витримує критики довголітнє твердження радянських істориків і політиків про «буржуазний» та «реакційний» характер старшинського складу УСС і Галицької армії. Як відомо, це «тавро» стало приводом для масового знищення у 30-ті роки, під час сталінських репресій, величезної кількості колишніх галицьких старшин, які після поразки Української революції 1917–1921 рр. залишилися на Наддніпрянщині або прибули до неї пізніше. Серед них були відомі військові, партійні, радянські та наукові діячі, письменники Г. Коссак, О. Нагуляк, Г. Іваненко, Й. Крілик, О. Букшований, М. Яворський, Я. Струхманчук, М. Ірчан, багато інших[11].
У ті дні на 450-кілометровому фронті від Івангорода до Кам’янця-Подільського розгорнулася одна з найбільших
Див.:
Див.: