Цифрова фортеця. Дэн Браун
для цього достатньо часу чи необхідного устаткування.
Стретмор заперечно похитав головою.
– Цей код – не такий, як інші.
– Не такий? – перепитала Сюзанна, скоса зиркнувши на шефа. «Але ж незламний код – це математичний нонсенс! І він не може про це не знати!»
Стретмор витер долонею спітніле чоло.
– Цей код є продуктом новітнього шифрувального алгоритму, який нам іще жодного разу не траплявся.
Зачувши це, Сюзанна засумнівалася ще більше. Шифрувальні алгоритми – це всього-на-всього математичні формули, свого роду рецепти для перетворення тексту в кодоване повідомлення. Математики і програмісти створювали такі алгоритми щодня. На ринку їх налічувалося сотні: PDG, Diffie-Hellman, ZIP, IDEA, El Gamal. І всі ці коди «Транскод» розгадував ЩОДНЯ і без проблем. Для цього суперкомп’ютера всі коди були ідентичними, незалежно від алгоритму, який використовувався для їх написання.
– Нічого не розумію, – не поступалася жінка. – Ідеться не про зворотне декодування якоїсь складної функції, ідеться про метод брутального тиску. Неважливо, з чим ми маємо справу – з PGP, Lucifer чи DSA. Алгоритм виробляє пароль, який вважає захищеним, а наш комп’ютер робить здогадки доти, доки не знайде його.
Стретмор відповів як досвідчений наставник із добре тренованою терплячістю:
– Згоден, Сюзанно, «Транскод» завжди знайде пароль – хоч яким би великим він не був. – Він зробив довгу паузу й додав: – За тим винятком, коли…
Сюзанна хотіла щось сказати, але зрозуміла, що Стретмор уже приготувався кинути свою бомбу. І встигла лише подумати: «За яким винятком?»
– За тим винятком, коли комп’ютер не здатен встановити, що код уже розшифрований.
Жінка мало зі стільця не впала.
– Що?!
– За тим винятком, коли комп’ютер знаходить правильний код, але працює далі, бо не знає, що вже знайшов його. – Стретмор похнюпився й зітхнув. – На мою думку, цей алгоритм має відкритий текст із циклічним зсувом.
Сюзанна ошелешено дивилася на шефа. Ідея функції з циклічним зсувом уперше була описана 1987 року в маловідомій праці угорського математика, такого собі Йозефа Гарне. Через те, що комп’ютери, на яких використовувався метод брутального тиску, розгадували коди методом пошуку у відкритому тексті словесних структур, що піддавалися визначенню, Гарне запропонував шифрувальний алгоритм, котрий, на додачу до власне шифрування, зсував відкритий текст на змінну часову величину. Теоретично така постійна зміна мала гарантувати, що комп’ютер-дешифратор ніколи не зможе зафіксувати визначувані структури слова, а значить – ніколи не зможе взнати, що знайшов потрібний пароль. Запропонований угорцем принцип чимось нагадував ідею колонізації Марсу: вона була цілком збагненною на інтелектуальному рівні, але наразі абсолютно нереальною на рівні практичному.
– То де ви його надибали? – вимогливо спитала Сюзанна.
Стретмор трохи помовчав, не поспішаючи з відповіддю.
– Його написав один приватний програміст.
– Що?! –