Одісcея. Гомер

      Геліос вихопивсь, — озеро красне лишивши,

      В небо міднястеє, щоб там для безсмертних сіяти

      І для тих смертних — вмирущих на землі родючій.

      В Пілос вони ж, у Нелевсове красно збудоване місто,

      Вже прибули. Там на березі моря чинились подання

      З чорних волів темнокудрому двигачу землі.

      Дев’ять там лавок було, по п’ятсот що на кожній сиділо,

      І від кожної та по дев’ять волів було дано.

      Вкупі вони споживали і богові стегна палили,

      Тії ж причалили просто, й вітрило на човні поряднім

      Склали здійнявши, самого спинили і вийшли із його:

      Вийшов з човна Телемахос, вийшла й Атена.

      Перша мовляла йому ясноока богиня Атена:

      «Тож, Телемахос, тобі не подоба стидатись нітрохи,

      Бо ти для того і море проплив, щоб розвідать про батька,

      Де його криє земля і яка його доля спіткала.

      Йди лиш тепер ти до Нестора, коней смирителя, просто,

      Знатимеш, раду яку він ховає у грудях.

      Сам ти благай його, так щоб по правді промовив.

      Він же неправди не скаже, бо вельми розсудливий єсть він».

      Їй знов розумний Телемахос так одповідав на теє:

      «Менторе, як же піду я та й як я із ним привітаюсь?

      Я ж бо невправний зовсім в речах зручних.

      Сором молодшому мужу старшого питати».

      Мовила йому на те ясноока богиня Атена:

      «Дещо, Телемахос, сам ти у серці свойому зміркуєш,

      Інше ж дорадить і бог, бо я мислю,

      Що не без волі богів ти родився й зростився».

      Мовивши так, попереду пішла тая Паллас Атена

      Швидко, а він поступав за богинею слідом.

      І приступили до збору пілоських мужів і до лавок,

      Нестор сидів там з своїми синами, кругом товариство,

      Бенкет готуючи, м’ясо пекли й на рожни настромляли.

      Ледве ж гостей вони вгляділи, разом пішли всі назустріч,

      Руки до їх простягли і умовляли сідати.

      І Нестеренко найперше Пейзістратос зближивсь,

      Взяв їх за руки обох і при бенкеті посадовив їх

      Та на баранячих шкурах м’яких і на пісках тих морських

      Край Тразімедеса-брата і батька свойого,

      Дав із спільного частку й вина теж налив їм

      В кубок із золота і, привітавши, промовив

      До Атенайї Паллас, до дочки земледержця Діоса:

      «Гостю, владарю, тепер Посейдаону ти помолися,

      Бо то на бенкет його ви натрапили, тута прийшовши.

      Як вже зіллєш і помолишся, як подобає,

      Дай і йому потім кубок з вином як мед добрим,

      Та щоб і злив, бо я мислю, що й він теж несмертним

      Буде молитись: бо люди усії (нуждаються) в богах.

      Але молодший він єсть однакових літ ізо мною,

      Тож через те тобі першому дам золотого я кубка».

      Мовивши так, вклав у руки з вином добрим кубок.

      Рада була Атенайя з правдивого мудрого мужа

      Та що він злотого кубка подав їй найпершій.

      Потім вона Посейдаона вельми благала владаря:

      «Вчуй, земледержець Посейдаон, і не одмов же

      Нам, що благаємо тії діла покінчати.

      Несторові і синам його слави вділи ти найперше,

      Потім подай надгороду приємную іншим

      Всеньким пілосцям за тую препишну сошницю.

      Дай Телемахосу теж і мені повернутись, скінчивши

      Те, задля чого сюди прибули ми на чорному прудкому човні».

      Потім, як все вже скінчила й сама помолилась,

      То віддала Телемахосу кубок двойнястий, хороший,

      І помолився однаково син Одіссевса коханий.

      Тії ж тоді, що найкраще м’ясо пекли і здіймали,

      І, розділивши на частки, бенкет владнали преславний,

      Отже, коли до пиття й до їди вдовольнили жадобу,

      Річ тоді зняв до їх Нестор Геренський-візниця:

      «Краще тепер уже у гостей розпитати,

      Вивідать, хто вони суть, коли вже наситились їдою.

      Хто єсте, гості? звідкіль приплили ви по вільготній дорозі?

      Чи то за ділом яким, чи так даремне блукали

      Морем, наче розбійники, которі блукають,

      Гублячи душі