Біг Мак та інші історії. Сергій Жадан
і сумлінням, власне, радше перед сумлінням, але перед суспільством також. Починалася неділя, і саме цієї неділі до обіду мені належало дістатись Лінца, де саме сьогодні відкривався великий музичний фестиваль і де, окрім усього іншого, мали відбутися поетичні читання, на які, окрім усіх інших, було запрошено й мене. Дивно, як я це згадав, але я не забув і попросив своїх нових друзів завезти мене додому, оскільки до потяга лишалося години дві, а мені ще треба було зібратися, друзі мої довго не вірили, що я справді кудись мушу їхати, потім, зрозумівши, що загалом ідеться про великий музичний фестиваль, вирішили їхати туди разом зі мною, але мені якимось чином вдалося їх відмовити, і вони погодилися просто відвезти мене додому, допомогти зібратись, а потому закинути на вокзал і посадити на потяг.
Я довго стояв посеред своєї кімнати і ніяк не міг вирішити, що саме потрібно прихопити з собою. Що беруть зазвичай із собою на великий музичний фестиваль?
– Слухай, – говорить мій новий-друг-гітарист, – а що ти там будеш робити?
– Не знаю, – кажу, – мабуть вірші читатиму.
– Візьми з собою зубну щітку, – говорить він. – І бритву. Але краще не електричну. В тебе є неелектрична бритва?
– Є, – кажу я.
– Ось і візьми її. І візьми щось поїсти в дорогу. Візьми консерви. В тебе є консерви?
– А що – в Лінці проблеми з консервами?
– Сьогодні неділя. Сьогодні в усіх проблеми з консервами, бо маґазини не працюють. Ти ж не підеш жерти в який-небудь буржуйський ресторан?
– Ні, – вагаюсь я, – мабуть, не піду. Мені взагалі їсти не хочеться.
– Ось і візьми консерви. Але ножа не бери. А то будеш потім пояснювати поліції – нащо тобі ніж на музичному фестивалі.
– Ну, добре, – говорю я, – а як же я ці срані консерви відкрию?
– Спитаєшся в готелі. Тебе ж поселять у готель?
– Мабуть, поселять.
– Ось там і знайдеш ніж. Давай, збирайся, часу мало, нам ще треба випити.
Я беру куртку, засовую в кишеню зубну щітку, дивлюся на бритву і вагаюся, потім згадую про поліцію і вирішую її не брати, відчиняю холодильник й вигрібаю звідти всі консерви, які там є, знаходжу консервованих крабів, ще якісь дари моря, розпихаю все це по кишенях, і ми їдемо на вокзал. Зрештою, всі ті історії з життя, які я можу згадати і переповісти, зводяться в мене до кількох таких схожих варіантів, де обов'язково в якийсь момент хтось припихається на вокзал. Спочатку я думав, що це якось пов'язано з пересуваннями з місця на місце, але потім зрозумів, що насправді йдеться радше про пошук якогось універсального комунікативного центру, яким, без сумніву, є кожен вокзал, про потребу якогось людяного за своєю природою місця, потрапляючи до якого, громадяни попускаються, і в них зникає їхня соціальна активність і агресія, чимось таким вокзал і є, він перебирає на себе функції якогось такого чистилища, чи що, адже де ще, як не на вокзалі, можна, скажімо, на вихідні затаритись алкоголем?