Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

      …Це він, хто подолав кімврійську силу,

      Не зароситись щоб, летить, як змій.

      Узрівши це, люд розлива в барила

      Потоками духмянистий олій.

      Одна лиш бабця, стало страшно їй,

      Кричить вона: «О Боже милостивий!

      Драбину! Чи ловіть його мерщій!

      Адже зробився він такий дрисливий!»

      Слід капець лиш йому поцілувати, —

      Хтось міркував, – і тим перепросить.

      Та ось явився тип шахраюватий

      З країв, де ловлять краснопірку й пліть,

      І проказав: «Господь вас хай хранить!

      Нечисте щось таїться перед вами.

      Отож остерігайтеся, щоб гидь

      Не випливла раптово десь із ями».

      Ба глузду в цьому розділі прехитрім

      Десь стільки, скільки у теляти ріг.

      «Я чую, – гість промовив, – як у митрі

      Від холоду мій мозок геть застиг».

      Та при вогні, від токів запашних

      Розвареної брукви вгрівся скоро,

      Радіючи, що дурнів, знову їх,

      Вбирає, як голоблеників, в шори.

      Про Патрика святого йшлося щілку,

      Про Ґібралтар і сотні інших дір.

      Коли б вони загоїлись настільки,

      Що перестали ображати зір

      І вже б не дихали на нас з тих пір

      Страшним сопухом земляного газу,

      От ми тоді закрили б їх, повір,

      І здать в оренду вирішили б зразу.

      Відтак прийшов обскубувати крука

      Геракл з лівійських негостинних піль.

      «Ти бач! – гукнув Мінос сердитим гуком, —

      Крім мене, в вас тут гості звідусіль!

      По-їхньому, у мене тільки й діл,

      Що жаб і устриць їм на стіл носити!

      Якщо я дам їм продавать кужіль,

      Хай сатана мене візьме неситий!»

      Прибув уговкать їх К Б. кульгавий,

      І перепустку від шпаків приніс.

      Свояк Циклопа, цей чухрай на славу,

      Убив їх. Кожен висякай свій ніс!

      І всякого з содому цих гульвіс

      Обсміяно було на винотоці.

      Біжіть туди і роздзвоніте скрізь:

      Їх буде більше, ніж у тому році.

      Тоді Юпітера рішила птиця

      Побитись у заклад, але – гай-гай!

      Побачивши, як звикли вони злиться,

      Злякалась, що упасти може рай.

      Зате вогонь небесний – наших знай! —

      Украла з гаю, у рибалок десь там,

      І ввесь взяла в обладу небокрай,

      Як в давнину учили масорети.

      Всі згодились, начхати їм на теє,

      Що Ата там була, її охлялий зад,

      І видалася їм Пентесілея

      Бабусею, що продає салат.

      Гукав їй кожен: «Забирайсь назад,

      Потворо! Більше не підходь до мене!

      Це ж треба було підступом узять

      У римлян їхній стяг з веленя!»

      Юнона з пугачем-вабцем окатим

      З-за хмар на птахів зирила униз.

      Таку зуміли з