Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя. Регіна Бретт
Тато пережив Велику депресію, а от сімейна ферма його батьків – не пережила. Йому залишалося спостерігати, як його батько втрачає ферму, яку так любив. У них закінчилися гроші, згодом відвернулась і фортуна. Татові постійно діставалося за те, що він давав коням забагато вівса, хоча насправді коні вже давно поздихали б з голоду, якби не він.
У восьмому класі тато покинув школу і пішов працювати, щоб допомогти своїй сім’ї вижити.
Він геть не тямив у сльозах. Коли хтось із нас плакав, він завжди дивувався: «І чого ти плачеш? Зачекай-но, зараз я організую тобі причину для сліз». Його слова змушували мене плакати ще сильніше. Дуже багато чоловіків дорослішають, так і не зронивши жодної сльозинки. Якось я прочитала статтю про відомого бейсболіста Піта Роуза, який розплакався, коли досягнув у спорті того, чого прагнув. В інтерв’ю він розповів, що плакав уперше в житті. Уперше? Таж він на той час уже став батьком. Невже він не плакав від щастя, коли народилася його дитина?
Є щось особливе в тому, щоб не боятися показати дітям свої сльози. Адже це не означає, що ви слабкі. Це показує, що ви людина. Це показує вашим дітям, що вони можуть відчувати життя, що вони повинні жити на повну. Я ніколи не забуду батька, який зателефонував мені, щоб розповісти про найкращий баскетбольний матч, на якому йому довелося будь-коли побувати. На цьому матчі він плакав, але радів від того, що син бачив його сльози.
Того вечора грав Леброн Джеймс. Уже в старших класах «Обраний» мав свій фан-клуб, усі цікавилися його життям, про нього писали в газетах. Ще навіть не ставши гравцем НБА, він їздив на «Хаммері» і підписував мільйонні контракти на рекламу кросівок.
Як і будь-який батько, герой моєї розповіді хотів, щоб його син побачив гру Леброна, тому вони з сином приїхали до шкільного спортзалу заздалегідь, щоб зайняти хороші місця. Уже давненько не було такого гравця, як Леброн Джеймс, – він був неперевершеним. Незабаром його мали взяти до професійної ліги, але того вечора він грав за команду своєї школи Святого Вінсента і Святої Марії в Акроні.
Батько з сином сиділи на трибуні і чекали закінчення гри юніорів Водсвортської старшої школи. Коли до фінального свистка лишалася хвилина, тренер команди школи Кловерліф призупинив гру.
Водсворт випереджав Кловерліф на десять очок. Глядачі загули – їх дивувало, що тренер узяв тайм-аут, адже різниця в рахунку була значною і Кловерліф не мав шансів на перемогу. Уболівальники з нетерпінням очікували початку основної, справжньої гри, усі хотіли подивитись на Леброна.
І саме в той момент батько звернув увагу на невисокого худорлявого гравця, який сидів на самому краєчку лави запасних. Він був у зеленій футболці команди «Кловерліф Кольтс» під номером десять. Коли хлопчина підвівся, чоловік помітив, як він закульгав, як схилив голову трохи набік, як примружує очі, побачив, що в нього деформоване вухо. Батько не знав, що у хлопця в голові є шунт, який викачує рідину з мозку, і лише завдяки цьому він досі живий. І через це лікар заборонив йому брати активну