Газават. Володимир Худенко
густий біластий туман. І сонце сідає за далекий обрій, плутаючись в дротах високовольтних ліній.
І очманілі електропоїзди сунуть крізь дурну провінцію, поєднуючи острівці міст, і в містах загораються дурманні примарні вогні, і машини розрізають фарами тьму доріг, і псують шинами скорботний розбитний асфальт, і тривожать псів у будах, аби ті затим не давали спати своїм хазяям у тихих напівмертвих селах.
І в вишині на сході блищать близькі зорі середини літа, зорі мінливі, п’янкі зорі юності.
І туман встає над покинутим піонерським табором в Сулимах, над його лиховісними хащами і його високими густими травами.
І там чутно людські голоси.
– Ото дурбелик, і скільки тут тої міді, га?
– Та ось завали рот! Тут сама табличка кілограм десять, онно поваж возьми. Попробуй, ну…
– Сука, мало того, шо перлись ще, млядь, через усе болото, так поки ще розколупали той пам’ятник, я гребу… Аж упрів на…
– «Дітям-піонерам майбутнього від…» – шо це за херня?
– «Від їх ровесників…», дурбелик ти…
– Та ось завали… «Від їх ровесників, дітей-піонерів 1984-го року. Відкрити в 2084…» Це що, через сто років, виходить?
– Ну ти, блін, каліка, порахуй возьми. Чи тільки до десяти, а далі ні? Капсула часу називається, чув таке? Ану дай хоть подивлюсь, шо вони там накалякали… А то ми до дві-84-го не доживем з таким життям собачим… Ну.
– Та тут шось важке, мля…
– Ось не гони.
– Мля буду, ану, Вітя, поможи лишень…
– Ну давай, тягни вже!
– Ніхера собі грамота. Може, це бомба яка… Сука! Шо це за херня?
– Ану дай сюди… Та важке, бля. Ану достань ліхтар з сумки, вже не вижу ніхера… Що це за поїбень? «Власність Міністерства оборони СРСР», тут іще номера якісь… Шо таке Ахірет, ти знаєш?
– Ні…
– Блядь, оце ми шось нашли… Тут іще шось, Масіх якийсь, шо за Масіх? Код для активації офіцеру та командиру групи… Ага, ось. Та шо ж за поїбень?… Оце ми шось нарили, чуєш?
– Шо там написано?
– Не відкривати контейнер, смертельно небезпечно. Повідомити персоналу. Тут вибито на кришці типу. А то шо, бумага якась?
– Ні, алюміній. Пластинка алюмінієва… Чуєш – поклади ось його, може там газ який, або то міна. А прикинь, то бомба ядерна?
– Я в армії такої херні не бачив… Оссьо стрілка показує на кришку, а на кришці… Шо це таке? Не по нашому шось. Б… Ба’д ас-самах… йа сакені… н-нар. Шо це значить?
– Це значить: «Дозвольте-но, жителі вогню», – проказав за їхніми спинами м’який жіночий голос з помітним східним акцентом, і обоє чоловіків, злякано обернувшись, гепнулись у високу траву коло пам’ятника дітям-героям.
Один з них випустив з рук важкий контейнер, який чогось наче одразу полегшав між тим, чи то йому так здалося…
За ними в густій траві, по-мусульманському склавши ноги, сиділа якась дівчина. Її густе смоляне і хвилясте волосся було розпущене і навдивовижу