Ігри Майї. Делия Стейнберг Гусман
– це пан над чуттями». Своєю «вищістю» він претендує на панування над усім, що може осягти у вітальному плані. Але це розум хисткої рівноваги, розум, який досі не забув свого тваринного етапу розвитку, унаслідок якого він підвладний пристрастям. Це розум, який ледь-ледь добачає свою вищу майбутність. Він панує, як егоїст. Мавши пана, яким є наше Я, і догоджаючи нам своїм егоїзмом, насправді він слугує виключно Майї.
Пасткам, в які може втрапити людина, нема ліку. І що більше чуття і розум викривлюють наше бачення, то більш небезпечними стають пастки. Наше тіло вже не таке просте, як кам’яна брила. Воно має значно вищі за свої можливості потреби. Але ці тіла наснажуються пристрастю, а виснажившись, передчасно гинуть. Людина не просто їсть, спить, п’є чи кохається, «як тварина», а куди гірше.
Ми живемо в постійній перенапрузі, а з огляду на свою неспроможність бути такими ж щасливими, як рослини, метушимося, задихаємося, потіємо, шарпаємося, не дбаючи про своє здоров’я, яке оплакуємо, лише коли його втрачаємо.
Що ж до емоцій, то вони мають над нами таку владу, що затуманюють нам голову. Посилюючись і примножуючись, заволодіваючи тілом і обертаючись пристрастями, вони спотворюють єство людини. Вона не годна мислити, розмірковувати, аналізувати, зважувати і приймати рішення. Пристрасть вимагає всього, і так само руйнує все, навспак використовуючи наші сили. Розум вважає, що він мислить, але інерція матеріального світу, яка його захопила, робить його обважнілим і безвільним. Розум втрачає властивість мислити. Він піддається громадській думці, сфальшованим ідеям, моді, доки зовсім не зупиняється в розвитку. Він стає старим, заржавілим годинником з нерухомими стрілками, і, тим не менш, завжди якась наївна, збита з пантелику людина запевнятиме, що це годинник. Але навіщо нам годинник, який не показує час? І навіщо нам розум, який втратив звичайну здатність спостерігати, порівнювати, пізнавати, розрізняти?
Десь на дні цієї людини, яка потрапила в пастку інерції, глухо скімлить слабке створіння, навіть слабше за молодий розум – марнославний і гордий своєю всевладністю. Це іскра духу, яка прагне бути почутою… Це дещо прадавнє, що намагається скинути опону Майї із засланих очей… Це іскра духу, що жевріє, але криє в собі приховані потенції для розвитку і справжнього могуття. Це ледь чутний звук, що обернеться ревищем буревію. «Це струмочок, що провіщає потік…» Це людина.
Природа
Для людини немає нічого природнішого, ніж сама Природа. Але не в філософському сенсі цілковитої відповідності упорядкованому плану еволюції та вищому законові. В розумінні людини природа створена для неї. Все існує суто для добра людини або для того, щоб вона мала з того користь.
Усі нижчі стосовно людини світи, з котрими ми співіснуємо в межах самої Природи, – у владі людини. З каменями можна робити що завгодно; рослини добрі в їжу або для виготовлення речей, а тварини, ясна річ, теж для їжі або для різних робіт. Земля існує для того, щоб проростало загорнуте в неї насіння, або для того, щоб обдаровувати